Сік дикої груші

ВОНИ НА МЕЖІ

У нас тут славні сторожі:
бездомні пси, а ще бомжі.
Живуть — ніде. Під смітниками,
Мов на останнім рубежі.
Собаки теж, як ті бомжі:
і ті, і другі — на межі.
І горнуться одні до других,
Усьому світові чужі.
Нема їм прихистку ніде.
Їм часом щось перепаде,
а часом просто голодують,
допоки хтось щось не вкраде.
А ще навіщось та зима!..
Ніде їм затишку нема.
Хоча б маленьку комірчину,
куди б залізти крадькома.
Така у зимку довга ніч!
І голод смокче, ясна річ.
А що вже холод дошкуляє,
так допіка, хоч маму клич.
Але матуся не прийде
і спати їх не покладе,
не обігріє, не пригорне, –
нема їм прихистку ніде.
Провина в них, звичайно, є:
перевели життя своє
і зла чимало натворили.
Хто з них того не визнає?
Чарчину б їм. А краще — дві,
щоб закрутилось в голові.
Колись сміялись і любили.
Тепер…лиш те, що ще живі…
От влітку значно веселіше:
ситніше трохи і тепліше.
Заснути можна просто неба.
А ще чого бомжові треба?
Поритися у смітнику,
поживу там сяку-таку
знайти, а може яку пляшку,
щоб потім здати. Це не важко.
От гірше псам.
Подумай сам:
у холоднечу і завію
їх чаркою не обігрієш.
А страви й пестощів нема.
Зима…
Є у бомжів своя провина.
А перед псом людина винна,
що приручила, приласкала,
2.
а потім світу напоталу
із хати вигнала. — Собаку,
іди собі та ще й подякуй,
що гицлям, бач, не віддали.
І, байдужісінькі, жили
щоденним суєтним життям.
І як вже той собака там?
А хто б мав думати про нього?
Проблем чимало, слава Богу.
Живуть собаки і бомжі —
добра людського сторожі.
Застерігають й просять дуже:
— Допоможи, не будь байдужим!
Ми вже на грані, на межі,
але усім вам не чужі.
Хто має хліб і має сіль,
хто здатний відчувати біль,
допоможіть віднині
собаці і людині.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 14 =