Сік дикої груші

Тільки шелест отав,
тільки пахощі трав,
тільки місяць пильнує звисока.
Засинай, не журись,
буде краще колись.
Засинай, задрімай хоч в пів-ока.
Засинає земля.
А в кафе шаленітимуть танці,
буде ревищем п’яним
гриміти російська „попса”.
Засинає земля –
і прокинеться радісно вранці.
Ви ж розійдетесь спати.
Бо що вам твереза краса?

Засинає земля — і ліси, і поля.
Десь сова обізвалась тужливо…
Затамуй подих свій,
зліт великий надій.
2.
Спить земля — і це дуже важливо.
Засинає земля.
Не буди її, чуєш, не треба.
Ти її бережи
і, єдину, довіку люби.
А над нею пливе
непорочне і праведне небо.
Хай розбудять її
воркуванням своїм голуби.

ПОКРУЧАМ
Продалися. За гроші чи за окови.
Хто заплатить, тому й служити будете.
Марнослови! А часом і сквернослови!
І кого ви своїми словами збудите?
Що вкладете ви в серце тому юнакові,
котрий ще не борець і ще не покруч?
Дослухається він до вашої мови
й придивляється пильно до тих, хто поруч.
Що ж, я вам не суддя. Не маю права.
Та й за що вас судити?Що кволі духом?
Це вже кожного особиста справа:
Чи земля буде каменем а чи пухом…
І коли ви ляжете в тую землю,
то не ви, а хтось інший про вас подумає,
що життя ви своє прожили даремно,
бо в житті ви були не люди, а мумії.
Всенародний біль до вас не доходив,
всенародна біда вас не проймала.
Тільки мумії не нароблять шкоди,
ну, а ви наробили її чимало.
Що ж, з нас кожен живе, як собі вміє,
а вмирає так, як того вартує.
І у кожного з нас свої помисли, мрії,
та на кожного з нас відплата чатує.
І хтось наше життя покладе на терези.
і побачить, чи зло, чи добро переважить.
Наш народ в своїх судженнях дуже тверезий.
І він слово своє неодмінно скаже.

Брехливих слів на світі так багато.
Звідкіль же ті насіялись слова?
Не вчили нас ні мама, ані тато
слова брехливі в речення складати
і вірити, що правда в них жива.
І не один за те вже поплатився.
Не той, що бреше, той, на кого брешуть.
Вже не одному домовину тешуть…
І як же можна, щоб той гріх простився?
О Боже, милосердний, справедливий,
ти знаєш сам, кого й за що карати.
Але чому стукач живе щасливий,
а правдолюб пішов у землю спати?
Не вчили нас ні тата, ані мами,
щоб продавали ближнього за гріш.
Вони не народились стукачами,
а стали ними — і це значно гірш.
А хто ж вони? Не зайди, не приблуди,
на наших землях виросли таки.
А може це нащадки того Юди,
котрий продав Христа за срібняки?
Шепчу бажання рідного народу,
коли я прокидаюся вночі:
давно здолали б ми оту незгоду,
якби перевелися стукачі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =