10.

тільки будь обачний дуже:
не порви собі живіт.
Довго кіт не морочився:
скочив — і не зачепився.
Лапкою поправив бант.
— Ви, мійлюбий, елегант, –
комплімент сказала киця –
очевидно, так годиться.
Неабиякий ефект —
добре знати етикет.
— Я б до хати запросила,
але ключ я загубила.
То тепер у смутку й горі.
Ми посидимо в коморі,
коли буде твоя ласка.
Не комора це, а казка.
Там в спокої, серед тиші
в рот самі стрибають миші.
Мусив кіт на те пристати.
Бо не міг же він сказати…
Ой, те знаємо лиш ми,
що не дружить він з мишми.
Посідали там гарненько,
розмовляли вдвох любенько.
Потім киця для початку
вполювала мишенятко.
— Пригощайся,любий друже.
Ти голодний. — Та не дуже.
І не хоче неборака —
мусить їсти, бо ніяко.
Відкусив шматок, а потім
все миша вмістилось в роті.
Смакував і сам сміявся:
Як це він мишей боявся?
Ну й смачнющі миші ці!
То не те, що горобці.
А кицюня все ловила
та мишей своїх хвалила,
бо їдять крупу і сало.
Що ж, сидіти непристало
молодцеві отакому,
спритному і молодому.
Приловчився — є! Зловив!
Ніби вік він те й робив.
Добра кицина наука.
Не така вже й хитра штука:
тільки — раз! І тільки — два!
Ну й мисливець! Ну й дива!
Киця знай собі ловила
та все котика хвалила.
— Ну вже ті сусідські киці!

11.

Все плели про вас дурниці.
Називали вас Ліньком,
дорікали молоком.
Особливо киця Мира –
непосида і пронира.
Ну, а ви такий ловець!
Ви, мій друже, молодець!
Попрощались на світанку
на високім світлім ганку,
в дружбі щирій поклялись
і на тому розійшлись.

Гордо йшов наш кіт додому,
щось муркочучи при тому.
Сам повірити не міг,
що свій страх він переміг.
Він нікого не боявся,
ні від кого не ховався.
Ані страху, ні тривоги.
Йшов собі серед дороги.
А назустріч киця Мира –
непосида і пронира.
Все вона, либонь, вже знала, –
за котом вже пильнувала.
— Звідки так, мій любий пане?
Скоро ранок вже настане.
Час би спати у теплі,
а не швеньдять по селі.
— Ти берешся надто сміло.
Та яке ж бо тобі діло,
де я був і що роблю,
що я їм і скільки сплю?
Делікатний я до часу.
Зараз матимеш прикрасу.
Ти й сама не спиш чомусь.
От за тебе я й візьмусь.
— Ти давно нас зневажаєш,
іноземку тільки знаєш.
Нас, порядних кицьок,няв!
На абищо проміняв.
Розбишака, бузовір!
Захотілося в Сибір?
Наїжачилася киця,
як розгнівана левиця,
в неї очі — як вогонь.
— Ачи знаєш ти, лукавий,
що Сибір той, Боже правий!
Десь аж в Африці, либонь!
— Що ти мелеш! Що торочиш!
Голови дурні морочиш!