6.
то усіх не переловиш,
хоч я й спритно їх ловлю.
Чом ти й слова не промовиш?
— Ні, мишей я не люблю.
Ані їсти, ні ловити.
Не для мене цяя річ.
— Ну, а що ж тоді робити
вмієш ти? Вже кралась ніч.
Тут і холодно, і сиро,
комарі тяли хвоста.
З”в би він шматочок сиру,
голод мучив вже кота.
Ну, а тут сибірська киця.
Щось сказати їй годиться,
делікатно щоб, як слід.
Адже він — шляхетний кіт.
— Ти, кицюню, дуже гарна.
Тільки все це — справа марна.
Ти прекрасна наречена,
тільки, знаєш, не для мене.
Будь не можу чоловіком
ні за фахом, ні за віком.
До мишей я не мастак.
Що роблю? Живу отак…
Я валяюсь і пустую,
смачно їм і довго сплю,
ще з Оленкою жартую,
бо цю дівчинку люблю.
По деревах лажу прудко,
що ніхто не дожене,
то прикинусь, наче грудка –
не знайде ніхто мене.
Я не вмію більш нічого.
Я пухнастий. Та що з того?
Ще люблю траву і квіти,
як хмарина проліта.
— Ні, такого ще на світі
я не бачила кота.
Будь здоровий, любий коте!
Тільки більше не заводь.
Мушу йти вже до роботи.
Як надумаєш, приходь.

Вранці мама до комори
за котом пішла сама.
Відчинила — тільки нори,
а кота ніде нема.
Серед вранішньої тиші
загукала до дочки:
— Якби з”їли його миші,
то були б хоч кіточки.
Посміхнулася Оленка,
7.

свої очі відвела.
— Не сваріться, люба ненько,
я йому допомогла.
Він так голосно кричав!
Він так жалібно нявчав!
Я комору відчинила
і мерщій його пустила.
Й на городи він помчав.
Де тепер він, я не знаю.
Зараз піду, пошукаю.
Десь сидить у бур’янах
зі сльозами на очах.
Чи кудись у світ подався –
так мене і не діждався.
І заплакала Оленка,
здивувала дуже нас,
бо була вже не маленька –
перейшла у другий клас.
— Ну, чого ти знову плачеш?
За котом своїм ледачим?
Кіт наш — справжній ледацюга,
а дотого ж волоцюга.
Страшно там йому самому,
то неси його додому.
Передай, — казала мати,
що не буде більш займати.
Хай живе, як жив раніше.
От щасливі будуть миші.
А як так набридне жити,
може й сам почне ловити.
Ну, іди за ним мерщій,
бо голодний котик твій.
— На горищі є в нас хатка,
що купив колись наш татко.
Покладем в ту хатку сало:
не багатоі не мало.
Мишка в хатку увійде —
шлях назад вже не знайде.
Дивовижна хатка та
ловить мишок без кота.
— Ну й розумну доньку маю.
Що робила б, і не знаю
я без доньчиних порад.
Ну, тепер в нас буде лад.
Добру маю ученицю
і котячу захисницю.
Ну, іди, неси кота,
бо без нього скукота.
Мов не та без нього хата.
Ні вставати, ні лягати…
бо коли його нема,
я сумую вже й сама.