4.

Друга вірного нема.
Люди ще не всі готові
ласий кинути шматок.
Де бездомному котові
теплий знайдеться куток?
Хто те знає, чи зустрінеш
дівчинку, таку, як я.
Нашу дружбу ти не ціниш.
Та й домівка тут твоя.
Якщо чесно, то й на матір
ображатися не слід.
Міг би мишку і впіймати –
зрештою, таки ж ти кіт.
Постарався б ти хоч трішки
і впіймав би дві-три мишки.
Мама б знов тебе любила,
не сварила б і не била.
Ну хоча б заради мене!
Спробуй і не ледачкуй.
Кіт промовив: — ні, Олено,
я боюсь. Сама зміркуй:
вчила ти мене малого,
щоб не кривдив я нікого.
А коли пройшли роки,
вчиш мене ти навпаки.
— Ще й мене покрив ганьбою.
Як прийшло до голови?
От біда мені з тобою!
Хоч сама мишей лови!
Про пташок ми говорили.
Їх любив займати ти.
А мишей з віків ловили
й зараз ловлять всі коти.

Тихо кіт пробравсь до хати –
непомітно прослизнув.
На канапі вклався спати,
раз і вдруге позіхнув,
потім солодко заснув.
І не снилось, й не гадалось
про пригоду отаку.
Кіт прокинувся в мішку
і не знав про те, що сталось.
Що жорстока тітка Слава
(а була ж така ласкава!
Як же він її любив!
Все б для неї він зробив!)
за котячу непокору
знов занесла у комору
і на сміх усім котам
залишила його там.
5.

— Бо ледачому котові
бути зле на всім готовім.
Хай мишей ловити вчиться:
це йому ще пригодиться.
Кіт збагнув, що то не жарти,
що потрапив у біду.
— Та хіба ж я того вартий?
Ой, рятуйте! Пропаду!
Опустіла вмить комора.
Від такого крикуна
поховались миші в норах,
залишилася одна.
Позира цікавим оком
на нещасного кота.
Вже хотіла ненароком
причепитись до хвоста.
Та Оленка не дрімала:
все покинувши, помчала
рятувати, як завжди,
друга вірного з біди.
Ключ від зв’язки відчепила
і комору відчинила.
Кіт, мов куля, дременув
і подякувать забув.
Через тік, через городи –
й заховався в бур’яни.
Довго плакав та заводив,
аж хиталися тини.
— Ой, я бідний неборака!
Найневдачніший з невдах!
Ходжу я, мов той собака,
хвіст увесь у реп’яхах!
Ой, я знаю, ой, я чую:
якщо нічку хоч одну
ще отут я заночую,
скоро й гавкати почну.
На той галас, як годиться,
від сусідів через тин
скочила сибірка киця.
— Що ж ти, котику, один?
І чому так гірко плачеш?
Що хвилює так тебе?
Я — сибірська, сам те бачиш.
Хутро майже голубе.
Я живу ось тут, за тином.
Можу чим допомогти.
Хочеш — стану за дружину –
то зі мною будеш ти.
Господиня в мене добра.
Тут зі мною всі на „ви”.
Я розумна і хоробра.
А мишей тут — ріклови,