КАЗКА ПРО КОТА,КОТРИЙ БОЯВСЯ МИШЕЙ

Жив собі кіт.
Ходив без чобіт.
Лапкою вмивався
і не витирався.
Як їсти хотів,
тоді нявкотів.
Як ситно поїв,
тоді муркотів.
Жив — не тужив,
з Оленкою дружив.
Як Оленка була мала,
тоді у кота робота була:
Оленку пильнувати, щоб не падала,
господиню забавляти, щоб молока дала.
Отой пухнастий кіт,
хоч і ходив без чобіт,
всюди лишав ледь помітний слід.
Де хвоста покладе,
там шерстинка впаде,
а де лапки обтрясе,
там болота нанесе.
От була в господині турбота:
килимки витрясати з болота.
Та хіба ж це робота?
А ще кіт той не признавався,
що страшенно мишей боявся.
Побачить мишу — то від страху
опиняється аж на даху.
Отак і жив той кіт,
що ходив без чобіт,
та всюди лишав ледь помітний слід.
Все було б добре, якби…
У роті не виросли гриби.
Ой, що я кажу! То зовсім не те!
То просто в народі така примовка.
Гриб не в роті, а в лісі собі росте.
Якби тільки в лісі не було вовка.
У лісі — вовки,
на городі — капусти головки.
А між ними риють кроти,
а за кротами полюють коти.
Там — кріт,
тут — кіт.
Витягай його на світ!
Там — кроти,
а тут — коти.
А де ти?..
А я тут, сиджу під калиною,

2.
їм пиріг з малиною,
вузлики розв’язую,
казочку розказую.
А хто вузлик зав’яже,
може й кращу розкаже.

Воно б, може, все добре було,
якби в дім лихо не прийшло.
Завелися в коморі миші.
Шкряботять, хрумкотять серед тихі.
А вночі залишають нори
і шастають до комори!
Прогризли мішок з крупою,
поласували мукою,
до цукру, либонь, добираються,
не сплять, не дрімають, стараються.
Господиня насіда
на нещасного кота.
Вона з ранку і до ночі
тимкотові набрида.
— Я за що тебе годую?
Я за що тебе пильную?
Видно, рід весь твій котячий
нерозумний та ледачий.
Хоч лягай і вмирай,
а лови мишей — і край.