Вже вкорте я читаю „Кобзаря”.
Перегортаю — і читаю знову…
Ні, не згаса Шевченкова зоря,
не тратить сенсу його мужнє слово.
Читаю, плачу і молюся Богу,
а потім гордо плечі розпрямлю.
Нема на світі вічного нічого,
крім віщого Тарасового слова
й землі тієї, що я так люблю.

ПОМАРАНЧЕВА ХВИЛЯ

1. Помаранчевою хвилею
осінь відплива.
Проти сили стали силою
за свої права.
У містечку у наметовім
пісня в груди б’є,
а у серденьку поетовім
хвиля виграє.
Ой, ти, хвиле помаранчева,
молоді літа!
Сумніватися не навчена
молодь золота.
В перемогу свято віриться
в днях її трудних.
Хто наважиться, насмілиться
стати проти них?
Небезпека диха зброєю,
зорить із-за чат.
Називатимуть героями
хлопців і дівчат.
А народ пливе, мов річкою,
й не зникає слід.
Помаранчевою стрічкою
перев’яжем світ.
Обів’ємо миром-згодою
в рідному краю
закосичену свободою
молодість свою.
Всеодно ми переможемо,
бо такі вже ми:
бути мусимо і можемо
вільними людьми.
Помаранчевими квітами
зацвіла земля.
Доведемо всьому світові,
що
„Лавра вища від Кремля”,
що
„разом нас багато,
нас не подолати”.

2. Помаранчевий Київ, немов карнавал.
А за рогом чига небезпека.
Хтось пістоля в глибинах кишень заховав,
хтось багнета готує здалека.
Ні, не все так спокійно у нашім краю,
ні, не все поєдналося в пісні.
Зазіхнув хтось на волю твою і мою
і приховує наміри злісні.
Йде нещадна, підступна, смертельна війна

2.
за права і за нашу свободу.
І на карті стоїть помаранчевий світ
й неподолана воля народу.
І не стримати нас, бо настав такий час,
помаранчевий рух не спинити.
Україна жива! Будем наші права,
будем волю свою боронити.