ДОБРІДІТИВУКРАЇНІ.

У Марічки аж дві стрічки.
А у Галі є коралі.
У Іванка — вишиванка,
а в Максима — свитка синя.
Тільки в Петрика й Оксани
вже давно нема нічого.
В них немає тата й мами,
і живуть вони убого.
Їм бабуся їсти варить,
їх за двійки часом сварить.
Як їй важко, то сміється.
Що болить — не признається.
А Оксана має звичку
не сидіти без роботи:
випліта собі спідничку
ще й про братика турботи.
Зацеровує шкарпетки,
сорочки йому прасує
і свариться, коли Петрик
ледачкує чи пустує.
Подарує їй Марічка
на свята у коси стрічку.
Галя вділить їй коралі –
забагато їх для Галі.
А Іванко маму просить,
лиш ввійшла вона у хату:
— Мамо, вишийте сорочку
ще й для Петрика на свято.
Ходить Петрик в вишиванці.
Бабця ж ввечері і вранці
шле до Бога молитви.
В кожній хаті і родині
хай добро живе віднині.
Добрі діти в Україні.
Я надіюсь, що і Ви.

ПРИНЦЕСА

У високому палаці,
там жила принцеса Оля.
Вчилась в паралельнім класі.
Вчилася у нашій школі.
Та однак була принцеса,
знав про те один лиш я.
А вона не признавалась,
тільки нищечком сміялась:
— Це фантазія твоя.
Я до неї уві сні
мчав на білому коні,
а вона свою обручку
ніжно кидала мені.
Я обручку ту шукав.
Може хтось її підняв.
Але Олі про обручку
я нічого не сказав.
Що мені принцеса сниться,
то була не таємниця.
Тільки хто принцеса та,
хай ніхто і не пита.
Я нікому не скажу,
шлях до неї не вкажу.
Ту маленьку таємницю
Я для себе збережу.
Я тепер позбувся сну.
Маю мрію я одну…
З математики оцінки
неодмінно підтягну.
Може, стану чемпіоном
з тенісу чи біатлону,
а в гімнастиці, їй-Богу,
я здобуду перемогу.
Наяву, а не у сні
на буланому коні
я примчу під її вікна,
заспіваю або крикну,
а вона свою обручку,
може, кине, може, ні…
Я портрет її великий
намалюю на стіні.
І тоді всі наші хлопці
будуть заздрити мені.