ЛИСТ У МИНУЛЕ

Мій давній друже, може Ви
мене не зможете й згадати,
бо вимітає з голови
життя напівзабуті дати.
А може й не ушкодив час
Ваш давній спогад нінаскільки.
Та не одержала від вас
я навіть скромної листівки.
Роки розсіяли мій сум.
Живу я тихо, непримітно.
Як перші проліски, несу
те, що в душі моїй розквітло.
Я не сказала Вам тоді…
Я не сказала Вам нічого,
що я обрала у житті
лиш тільки Вас, лиш Вас одного.
Ви не помітили мене.
Що ж, може саме те й прекрасно.
Все перейде, усе мине.
Все відболить.А може й згасне.
І знов зацвів старий наш сад.
Весна стоїть над білим світом.
Така ж, як десять літ назад,
із Вашим трепетним привітом.
Непереможна, як життя,
і неповторно-особлива,
без вороття, без каяття.
Мені здалось, що я щаслива.
Сьогодні Вас вітаю я
із неповторною весною.
Ви, наче молодість моя,
через роки були зі мною.
І, хоч тепер, признаюсь Вам,
під зиму може чи під осінь:
не віддала усе рокам –
я Вас кохаю ще і досі.
Ви напишіть хоч кілька слів.
Моя адреса не змінилась:
минулі весни. Місто Львів.
Тій, що з коханням запізнилась.

П.С.

На відповідь чекала я дарма.
Мені сказали, що вже Вас нема.
Все, що приносять весни золоті,
казати людям треба при житті.

ДИВЛЮСЬ НА СВІТ ДИТЯЧИМИ ОЧИМА.
ПУСТУВАЛИХМАРИ
Пустували хмари в небі,
хлюпали дощем на землю.
Не було у тім потреби –
Лити воду надаремно.
Хлюпали на спів пташиний,
на луги і на діброви.
Як ти їх тепер зупиниш,
ти пустунок чорнобрових?
Грім свариться: — досить, діти,
всі напились досхочу.
Але хмари ну радіти!
Й доливали ще дощу.

ПРО ОКСАНКУ

Ліньки Оксанці
Вставати вранці.
Будить її ненька,
Та подушка м’якенька,
Та ковдра тепленька.
— Вставай, моя донечко,
Бо зійшло вже сонечко,
Підбилось високо,
Вставай, лежибоко.
Сніданок звари,
В хаті прибери,
Курей нагодуй,
Курчат допильнуй,
Наноси води,
Потім вже сиди
Чи кудись іди.
А я до роботи:
Грядки полоти.
— Я ще маленька
Вставати зраненька.
Роси не люблю,
Краще я посплю.
І щоб сон не втік,
Лягла на другий бік.
Може б спало дівчатко ледаче,
Та курка голосно кудкудаче,
А півень в саме вікно:
„Куку-ріку-у! Час вставати давно!”
Встала Оксана.
— Ой, ще так рано!
Та й ну маму гукати,
Та й ну маму шукати.
А мами нема.
Оксана сама.
Кури кричать,
Курчата пищать,
Їсти хоче Оксана сама,
Але сніданку нема.
Нічим вмитися,
Нічого напитися.
Спати все ще хоче,
Протирає очі
Та йде до криниці
Набрати водиці.
Сусідка сміється:
— Сон тобі дається.
А кури кричать,
Курчата пищать,
Індик белькоче –
Теж їсти хоче.
Соромно Оксанці,