Право на сльозу

Продали у рабство…
Гарну, як принцеса.
Доки не зів’яне
молодість твоя.
Заробив хтось гроші,
їздить в “Мерседесах”.
Ти ж забудеш згодом
і своє ім’я.
Проклинаєш юність,
проклинаєш вроду,
віддана на поглум
молодість твоя.
Заблудилась донька
рідного народу,
родом з України,
родом — як і я.
Там на Україні
тужить рідна ненька,
журяться дівчата
і сади цвітуть…
Там росте у неї
донечка маленька…
Донечка там, вдома,
а вона ось тут.
Іноді поплачеш,
щоб ніхто не бачив.
Плакати не можна —
зіпсуєш красу.
Господи Всевишній,
доленько лукава,
дай же хоч їй право
на сльозу і сум!
Осквернили тіло
похотливі очі,
бо у них є гроші,
їм належить світ.
І яке їм діло
до тих сліз дівочих?
До чиєїсь долі,
до чиїхось бід?..
Продали у рабство.
І нема їм кари.
Продали у рабство —
і на тім кінець.
Може, тії гроші
пропили у барі,
може, іншу долю
зводять нанівець.
Кажуть, що немає
пекла ані раю.
Як немає пекла,
треба, щоб було.
Та невже Всевишній
їх не покарає
і простить провину
тим, хто чинить зло?..

Весна для липи і для мене

Неспокій на душі і на папері.
На поміч Святий вечір поспіша.
Йому широко відчиню я двері —
то, може, заспокоїться душа.
Вже рік Новий ступив у нашу хату,
проблеми ж залишилися старі.
Прийшла зима, і сипле сніг лапатий,
мороз господарює у дворі.
А під вікном, немов хтось тихо хлипа.
Хто ж там такий? “Впусти мене! Впусти!”
То може замерза самотня липа,
не так від зимна, як від самоти.
Ну, чим же я тій липі допоможу,
хоч я її, як посестру, люблю?..
Хіба що словом душу розморожу
та піснею її розвеселю.
Моя ти липо, в тому мало втіхи,
але ще трішки — і прийде тепло.
А липа дивиться з-під снігової стріхи
і згадує, що так уже було.
Весна прийде для липи і для мене,
і задзюркоче приспаний струмок.
Одягне липа листячко зелене,
мене звільнить від пагубних думок.