Який широкий світ!
І хочеться гайнути
так просто, навмання,
зневірившись у людях.
І через сотні літ
додому повернутись
і радість пізнання
в своїх принести грудях.
Який прекрасний світ!
Його б намалювати:
і землю, й небеса,
і річку, і хмарину,
щоб через сотні літ
себе впізнала мати,
щоб пройняла краса
і матір, і дитину.
Який безмежний світ!
Ні краю, ні початку…
Та в ньому я знайду
оту свою стежину.
Щоб через сотні літ
якесь мале дівчатко
шукало б і знайшло б
на карті Україну.
Дзвонять, дзвонять Великодні дзвони
Світ завжди можна бачити з двох сторін: з доброї і з поганої. Як і кожного з нас. Бо
добро і зло, краса і потворність завжди існують поряд. Але одна людина бачить всього
помірно: і зла, і добра, а інша людина бачить лише зло. Ну, ніби геть зовсім нічого нема у
тому світі гарного і доброго. А ще інша людина бачить лише красу, не помічаючи смутку і
страждань. Все це однаково кепсько, бо світ — він… в ньому є всього. Світ великий і
білий… Ні, він різнобарвний. І як би ми не хотіли, важко одягнути його тільки у веселі
кольори. А хотілося б, дуже хотілося б…
Світе, відчини свої віконця
у твою небесну височінь.
Скільки в тебе і тепла, і сонця,
і полів незаймана ярінь.
Скільки в тебе золота і срібла,
трав зелених, чистої води!..
Головне — щоб та краса не зблідла,
щоб не зблякла раз і назавжди.
Он хтось плаче у раю тім чистім…
Матір’ю покинуте дитя…
Бо вона, спокушена нечистим,
все шукає легкого життя.
Он бабуся в смітнику шукає:
може, хтось щось кинув їстівне…
Люде мій, нас всіх Господь скарає,
і нікого кара не мине.
А якщо й помилує, то всує…
Схаменімось, ми ж усі брати.
Та чомусь мене ніхто не чує.
Долучи свій голос ще і ти.
Загукаймо всі, хто є навколо:
Я і ти, і он вона, і він …
Хай ударить світові на сполох
наш великий, наш церковний дзвін:
схаменіться, є ж свої закони,
що одвічні. Не впадайте в гріх…
Дзвонять, дзвонять Великодні дзвони,
та, на жаль, не всі ще чують, їх…
Світ не можна втиснути у вірші
Світ не можна втиснути у вірші.
Просто хочу всім я довести:
світ прекрасний! Люди, правда, гірші.
Ти прости їм, Господи, прости.
Бо таки не відають, що творять.
Чи не Божа заповідь була:
ближньому не причинити горя,
захистити від наруги й зла.
Ти простив їм, Отче Наш Всевишній,
що вони Ісуса розп’яли.
Світ прекрасний, просто люди грішні,
що у раї пекло розвели,
як писав колись Кобзар великий.
І Чорнобиль карою віків
впав на наші землі, наші ріки,
і на матерів, і на батьків.
Нострадамус вам не дасть розгадки,
чом полин від болей вікових
впав на наших предків і нащадків:
і на мертвих, і на всіх живих,
і на тих, що ще не народились
і що не народяться колись…
Покручі-мутанти розплодились
і отруйним гаддям розповзлись.
Жити сито… чом би не спокуса ?
Жити п”яно… мати все і всіх…
Чи не ваші пращури Ісуса
розп’яли за ваш прийдешній гріх?..
Світ не можна втиснути у вірші,
ні його краси, ні висоти.
Без пісень були б ми значно гірші.
Ти прости нам, Господи, прости.
Від лихого визволи нас вдвічі,
нас, і землю, і блакить небес.
Вірю я, що зло таки не вічне,
бо Ісус Христос таки Воскрес!