Щоб не згасла свічка

В ДОРОГУ
В дорогу
Пересердився грім,
Ще лиш іноді в небі погримує,
і спроквола йде дощ,
що пролився уже досхочу.
І витягую знов
із запасів незайманих риму я
і сплітаю свій вірш
із маленьких краплинок дощу.

Перев’яжу його
перевеслом тугим — блискавицею
і веселку вплету
в закосичені вітром рядки.
І оздоблю свій вірш
гострим словом — іскристою крицею,
і пошлю його в світ,
подивившись услід з-під руки.

Обдарую його
на дорогу черствою хлібиною,
дам в дорогу йому
дрібку солі і трохи води.
І скажу я йому,
щоб зустрівся у світі з людиною,
увінчаю добром —
і скажу йому тихо: „Вже йди”.

Пересердився грім,
ще гуркоче у небі ранковому.
Прокидається світ,
і умитеє сонце встає…
І мандрує мій вірш,
ще ніколи ніде не друкований,
йде в дорогу мій вірш —
добрим людям послання моє.

Мої вірші живуть без мене

Мої вірші читала жінка.
Читала добре, до сльози…
І тліла десь мала жаринка
у тій колисочці з лози.
Аплодували люди в залі,
а я молилась крадькома…
Мої рядки мені вертали,
а в мене слів чомусь нема.
Я поклонилася б тій жінці,
та якось… соромно було.
За душу, сповнену по вінця,
за те незаймане тепло.
А я не мала навіть квітів.
Сиділа в залі між людьми.
Зі щедрих губ слова зігріті
вбирала терпкими грудьми.
Пішли по світу мої вірші
і десь живуть серед людей.
І не належать мені більше,
не рвуться птахом із грудей.
І ожили в травневій тиші
ті сни, що так і не збулись…
Мені належать тільки вірші
ті, що напишуться колись.

Якби мені слово

Якби мені слово,
палке, як огниво,
то я б розорала
несіяну ниву,
я б тих розбудила,
хто й досі дрімає.
Та слова такого
у мене немає.
Якби мені слово,
ясне і високе,
щоб небо почуло,
щоб скресли всі соки.
Тоді б моє слово,
як ватра, горіло б,
і втомлені душі
воно відігріло б.
Нелегка дорога,
терниста дорога.
Я слова такого
просила у Бога.
Хай зціляться душі,
воскресне руїна.
І є таке слово,
воно — Україна.
Якщо теє слово
когось не розбудить,
ніколи вже з того
користі не буде.
Якщо теє слово
когось не проймає,
то в нього ні серця,
ні честі немає.
Прокиньтесь, панове,
вже годі Вам спати!
Вже годі прибутки
свої рахувати.
Пора нам, братове,
до праці й до світла,
щоб наша держава
воскресла й розквітла.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − eleven =