Щоб не згасла свічка

Чекаю дня прийдешнього

Верба вже для молитви склала віти,
бо сон її огорне аж до ранку,
триматиме її, як дівку-бранку,
солодкими обіймами зігрітий.
Дівоча пісня десь світами блудить
і в квітнику журливо затихає.
Все, що у праці викохали люди,
підвладне ночі, тихо засинає.
Чекаю дня, оновленого, чистого,
омитого росою благочестя,
і сонця, непідкупного, врочистого,
чекаю, як Христового пришестя.
Тривоги і примари всі розвіються,
налякані пташиним передзвоном.
На день прийдешній завше всі надіються,
бо він ще не згрішив перед законом.

Пахла липа

Пахла липа садом заснулим,
зорепадами і вітрами,
прокладала стежки в минуле,
до воріт моїх і до мами.
Та нема ні воріт, ні хати,
і ніхто мене не чекає.
Бачиш, липо, бачиш, яка ти…
Нащо спогадом серце краєш?
Втім… Можливо, що так і треба.
Щоб ніколи не забувала,
щоб приходила знов до тебе
і надіялась, і чекала.
Щоб по стежці ходила боса
й сподівалась якогось дива,
що воскресне в ранкових росах
моя казка, світла й правдива.

ЛЬВОВУ!

Прокидається Львів

Прокидається Львів.
І на вежі Високого Замку
спочивала зоря
і вже тихо пішла в небеса.
Львове, місто моє
і львів’яни, — всім доброго ранку!
Починається день
і несе Вам нові чудеса.
Тихий ранок встає,
благодатний і чистий, мов сповідь.
І у небо пливе
голубина молитва за всіх.
Рідне місто моє
у серпанку з туману казковім,
хай Господь нам простить
наш щоденний недоспаний гріх.
І не хочеться бід,
і не хочеться фальшу й облуди,
і молитва сама
напливає на наші уста.
Прокидається Львів,
прокидаються втомлені люди, —
і виповнює нас
та мелодія руху проста.
Прокидається Львів.
І всі леви стоять на сторожі,
щоб ніхто не посмів
зруйнувати цей сонячний день.
Прокидається Львів.
Поможи йому, милий наш Боже!
Дай щоденний нам хліб,
а до хліба — ще трохи пісень.

Що там у Львові?

Що, голубе, мені сказати хочеш,
що так туркочеш, під моїм вікном?
Чи сповіщаєш щось? Чи щось пророчиш?
Чи може весну чуєш під крилом?
Ти не принось мені погані вісті.
Бо хто їх хоче? Сам би зміркував…
Ти краще розкажи, що там у місті,
в моєму Львові. Певне ж, там бував…
Чи й досі ще транслюють з телевежі
убивче мерзопакосне кіно?
Чи й досі п’ють багаті ситі лежні
у львівських барах дороге вино?
Чи продають на Галицькім тюльпани?
Що ще нового зараз продають?
Чи вулицями ходять гарні панни,
що юнакам спокою не дають?
І чи проблеми з теплою водою
Ми вирішить не можемо самі?
Чи й досі ходять легкою ходою
прекрасні леви, грізні та німі?
Не каже голуб, він про те не знає.
Мене послухав — й далі полетів…
А десь далеко тихо засинає
казкове місто, дорогий мій Львів.

Вертай до Львова

Ти так любив
наш древній Львів,
вузенькі вулички його
і прохолоду вечорів.
Ти так любив.
І все згубив…
Кудись подався у світи
і загубився там десь ти.
А Львів стоїть
серед століть…
Зорею приспані вогні
і Крушельницької пісні.
І Білозіра…
А ти не вірив.
Як ти без Львова проживеш?
Без його вулиць, його веж?..
Вертай до Львова.
Гора Замкова
і всі львів’янки чарівні,
і князь Данило на коні,
князь чи король?..
Тут стільки доль…
І всі в одну переплелись:
ті, що тепер, ті, що колись…
А Львів живе!
Старе й нове
переплелось в його житті.
Дороги грішні і святі
ведуть до Львова.
Синь вечорова…
І ритм сучасний запальний,
і дзвін бандурної струни,
і рідна мова.
Вертай до Львова.
Бо тут історія сама,
бо тут всі друзі, лиш нема
тебе одного.
Чи не одного?..
Ти повернись, як блудний син,
і на колінах попроси:
“Прости, мій Львове,
моя любове!”
І посміхнуться леви враз,
і дорогий король чи князь
протягне руку
через розлуку…
Суцвіття вуличок тісних.
Ти тут ходив, ти ріс на них…
Тут тінь казкова…
Вертай до Львова.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + seven =