Тетяна Фролова
КАЗКИ ДО СНІДАНКУ
художник Дарія Тимоніна
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
– «КАЗКИ ДО СНІДАНКУ»?- щиро здивувалася бабуся Ганя, якій я сказала назву своєї нової збірки казок. – А, власне… чому до сніданку? Це щось нове і незрозуміле. Адже, наскільки я знаю, казки дітям наніч розказують.
– По-моєму, казки можна розказувати будь-коли. Аби тільки було кому їх слухати.
– І щоб було кому їх розказувати, -ущипливо зауважила бабуся Ганя. – Бо вранці, мені так здається, всім ніколи, всі кудись поспішають: діти – в дитячий садок чи в школу. Батьки і бабусі – на роботу або по справах. Треба ж так багато встигнути, адже день щойно тільки починається. Ніяк не збагну: хто може розказувати казки до сніданку?
– Річ у тім, що ці казки написані для дівчинки Олі, котра ніколи не ходила в дитячий садок. Дівчинка дуже не любить снідати. її бабуся вже з сил вибилася, щоб нагодувати свою онуку сніданком. З обідом і вечерею вже якось легше. Оля набігається – то вже їсть з апетитом. А вранці… ну просто біда. От ми і вирішили спробувати казки. Чого не зробиш для любої внучки?
– Але це ж внучка не ваша?
– Ні, не моя. Хоча… і моя внучка Юля теж неохоче їсть вранці. Так що «КАЗКИ ДО СНІДАНКУ» і для неї пригодяться.
Бабу Ганю я, здається, не переконала. Вона обурено насупила брови.
– А по-моєму, це розпуста. Дитина має їсти без будь-яких казок чи іграшок. Має сісти і поїсти. А потім вже гра чи розваги, чи й казки.
– Може й так. Мої казки можна розповідати й на добраніч. Я не маю нічого проти.
-То так би й назвали свої казки. А то … «ДО СНІДАНКУ!»
-А мені так здається, що справа не в назві, а в самих казках. А ще хотілося, щоб
для дівчинки Олі було цікавіше.
Цікаво було б знати, якої думки Ви, діти, читачі моєї збірки казок. Але про
те я дізнаюся потім, коли вийде книжка. А поки що «КАЗКИ ДО СНІДАНКУ».
Смачного дівчинці Олі і моїй внучці Юлі, і онукові Сергійкові, і всім дівчаткам,
і всім хлопчикам. По-моєму, сніданок з казкою – це не так вже й погано. А
головне – цікаво і смачно.