Казки до сніданку

-82-

Хоч не хочеться, та треба йти до Яреми. Приходить, а Яреми вдома нема. Жінка коло печі порається, мати щось зашиває.
«Оце й добре, що Яреми нема, – думає управитель. – У бабів легше буде щось вивідати».
Сидить він у світлиці, на все роздивляється, все хвалить. А потім до Софії лагідненько так:
– Але ж то вже ви з Яремою гарна пара. В селі тільки й розмови, що про вас. І де він тебе, красуню таку, знайшов?
– А я його доля, – сказала тихо Софія.
– Гм! Доля! -тільки й сказав. А як далі вести розмову і не знає, бо не великого розуму був. Може б так і пішов, та про різки нагадався, що пан нахвалявся його відшмагати. А панові що? Що хлоп, що управитель – однаково, може й відшмагати. Засовався управитель на стільці і думає, як же йому далі розмову повести, та так, щоб баби все й розказали.
– Але ж коні у вас гарні, – каже. – Добрий з Яреми господар. Тільки як йому вдалося нараз так розбагатіти?
А сам аж напружився весь – слухає. Мати вже хотіла щось сказати, та невістка її перебила.
– Та… я до ладу не знаю, але мені так здається, що мій чоловік скарб знайшов,
– сказала так і сама собі рота затулила. – Тільки це велика таємниця. То ви, паночку, про те нікому не кажіть.
Управитель аж підскочив на місці, а його вуха так і настовбурчилися, щоб нічого не пропустити.
– А чи не знаєш ти часом, красуне, де твій чоловік той скарб знайшов?
– Та знаю, але для вас що в тому толку? Він його викопав та й переховав у другому місці.
– А де? Де він його заховав?
– Отого не знаю. Але мені так здається, що під третьою вербою від млина, під великим п’ятим каменем зліва.
Втішився управитель: буде що панові розказати. З тим і пішов.
Тільки-но став управитель пану про скарб розказувати, а пан як закричить:
-Та де жти бачив, остолопе, верби біля нашого млина?Тажтам жодна деревина не росте. А рівненько так, що й найменшого камінчика не знайдеш. Надурила
-83-

тебе Яремина жінка, нарозказувала тобі всяких небилиць, а ти й вуха розвісив. І де ти тільки взявся на мою голову, такий недотепа?
Розсердився пан на свого управителя так, що спасу нема. І дурнем його обізвав, і нікчемою, і ще всяко, так, що й говорити не хочеться. Тут з покоїв виглянула пані – дружина нашого пана. А дізнавшись, у чому річ, взялася сама йти до Яреми та й все розвідати.
– Не може такого бути, щоб я не дізналася. Я так підійду, що вони й не помітять,
як самі мені все розкажуть.
А треба вам знати, що та пані розумна була. Не так розумна, як хитра. Кого хочеш, перехитрує. А найперше свого чоловіка. Не любила вона по мужицьких хатах ходити, та тут справа така, що вартувало чимось поступитися.
Прийшла, якісь там гостинці принесла, сіла та й по хаті роздивляється. А в хаті – як в хаті – нічого особливого. Мати саме щось на дротах виплітала, а невістка хліб пекла. Пані все хвалить: яка ж то, мовляв, невістка працьовита та яка ж то мати рукодільниця.
-Та пора вам вже свою прислугу мати. Бо де ж таки так біля роботи припадати. Ви ж тепер багаті, не те, що другі.
Обидві жінки дивляться на пані і невтямки їм, до чого воно йдеться. Софія таки не втерпіла:
– Прислугу! А я що б робила?
-Ти б тільки керувала, тільки б розказувала, що хто має робити.
-Ні, пані. Я б так не могла. От витягну зараз хліб, а він, як сонце. А я втіху матиму,
що мені такий хліб вдався. Свекруха похвалить, прийде чоловік – похвалить. І
любо мені стане.
«Мужичка, – подумала пані. – 3 такої ніколи пані не вийде. Аби вона навіть
дуже розбагатіла, однак сама корову буде доїти та пироги пекти».
Але треба було розмову далі вести.
– А скажіть-но мені, мої любі, а як вам вдалося так розбагатіти? Де Ярема
стільки таких гарних коней набрав? Мій чоловік не нахвалиться. Він, хоч і пан,
а таких коней не має, хіба ті, що в Яреми купив.
Хотіла мати щось сказати, та Софія зі своїм словом поспішила.
– Не знаю, – каже, – моя справа – кухня, прядиво, вовна. А коні – то справа
хлопська. Нащо мені до коней пхатися?
-А ти, серце, спитай у чоловіка. Неодмінно спитай, бо дуже мені знати
-84-

кортить.
– А чому б, пані, вам у нього самого про те не спитати? Приїде з поля, а ви й
запитайте, а він вам і розкаже.
-Та якось ніяково мені в нього питати. А ти запитай, а потім мені розкажеш. Я ще навідаюся.
Пішла пані. А мати з невісткою не могли надивуватися з таких відвідин.
– Глядіть же, мамо, – каже Софія, – нікому нічого не розказуйте. Бо все це люди
непевні, нечесні. Не з доброго дива до нас зачастили.
Наступного дня пані знову прийшла. Софія саме гній з хліва викидала. Пані затулила носа напахченою хустинкою та й питає: -А що, Софіє, ти спитала у чоловіка про коней?
– Про що, пані? А-а, про коней. Та вже була б спитала, та мій чоловік щойно з
поля повернувся, та й ну мене пестити та голубити, то я й про все на світі забула,
не те, що про коней. Та що про них пам’ятати? Стоять собі, сіно хрумкають.
Зрозуміла тут пані, що жінка у Яреми зовсім не така проста, як прикидається, та
й ні з чим додому пішла, позаздривши тільки, що між Яремою та Софією така
щира любов та приязнь.
Повернувся Ярема з поля, а жінка йому й розказує. -О, це незпроста, – каже Ярема. -Коли приходив управитель,-то це ще так. А тепер сама пані прийшла! Гляди, далі ще й сам пан завітає. Треба щось думати. Боюся я, щоб мати нічого не сказала. Вона в мене щира та довірлива дуже. -Я матір просила, аби вона нічого нікому не казала.
– Е, то таке. Я теж просив. Але проси чи не проси, а як до неї гарно підійти, то
вона може й розказати. Треба щось думати.
І придумав Ярема. Він змайстрував такого самісінького батога та й поставив його у куточку, а свого чарівного заховав. От приходить пан. А мати сама вдома. Софія з Яремою в поле поїхала ячменю в’язати. Пан наче аж зрадів, що молодих нема. Вже так біля старої упадає.
-А я думаю, – каже, -треба провідати. Бо ми ж майже сусіди. Он я вам і слоїчок меду приніс з нашої пасіки.
Мати й повірила, що пан і справді такий добрий. І знала, що це людина зла і загребуща, а все ж їй хотілося вірити: а може й подобрішав чоловік на старші роки. А пан знай стару улещає: і гарна вона, і господиня, і син у неї справжній господар. А стара слухає та радіє: он як з нею пан розмовляє. А пан і питає:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − eleven =