Казки до сніданку

~58~

не моя? Хіба те, що зайвий раз пересвідчуся, що закохані завжди перебільшують вроду своїх коханих. Думаю, що й ти від них не далеко втік. Не така вже вона, мабуть, гарна, як тобі здається. Намалював ти сам собі її вроду – і сам в те повірив. З закоханими таке, кажуть, буває. Сам я того не знаю, бо ще ні в кого досі не закохувався – не встиг. Та й нащо мені така морока?
– Е, хлопче, це морока, то правда. Але ж яка від тієї мороки втіха. Та що тобі про те казати, коли сам ти через те не пройшов? То таке… словом, маю я скарб
– дівочу вроду. Але боюся я тим скарбом перед кимось похизуватися, хоч так кортить. Та страшно, щоб хто не вкрав. Так вже пильно її стережу. Спокою не маю ні вдень ні вночі. Але найголовніше те, що не можу я зламати волю клятої дівки. Я ж дужий, сильний, а вона ж слабка дівчина! А не можу я її здолати. Від того мене і злість бере, і ще більше бажання розгорається таки мати її за дружину.
– Але ж вона того не хоче.
-То й що, що не хоче! Хто в неї питати буде? Мусить мені скоритися, бо я… та
навіщо тобі те знати, хто я такий? А коли й ти будеш іти супроти моєї волі, отоді
вже дізнаєшся, хто я такий. Але я того не хотів би. Бачиш, я тобі відкрився, все
тобі щиро розказав, як приятелю, а ти для мене свого коня пошкодував.
-Ти, господарю, чоловік багатий, всього в тебе доволі. І коней маєш, мабуть,
нелічено. А в мене тільки й того, що один кінь.
6
-Так зате ж який! Слухай, давай поміняємося: ти мені даєш свого коня, а я тобі
свого.
-Ні.
– Ну, я ще додам трохи грошей.
– Однак не можу. Бо це не просто кінь, а мій побратим. Та й одуриш ти – це вже я знаю напевно: ні коня не дасиш, ні грошей.
– Ну й розумний ти з біса, хоч і молодий. Так… знаєш, заздрю я твоєму коневі, що має він такого побратима. А от у мене таких друзів нема. Тільки наймити. А наймити – це не друзі. От і ти не хочеш бути моїм другом.
– А хочеш, я скажу тобі, чому в тебе нема друзів? Бо ти злий чоловік. Бо ти, видать, нікому на світі ні на ніготь добра не зробив.
– Ой, не люблю, коли мені говорять такі неприємні речі. А втім… ти маєш рацію. Добра я робити не люблю. А навіщо?
– Просто так. Самому ж від того гарно стає.
-Дурниці. Мені гарно стає, коли я у когось щось забрав, украв, коли я показав комусь, який я сильний. А добро… тьху! Яка з нього користь?
-59-

– Тому в тебе і друзів нема.
-Ти, звичайно, верзеш дурниці. Але однак з тобою цікаво. І все-таки чому ти не хочеш бути моїм приятелем?
– Бо я приятелюю тільки з добрими людьми. Добро до добра горнеться, а зло до зла.
– Ні, не покажу я тобі свою кралю. І знаєш чому? -Ні, не знаю.
– Боюся. Якщо ти сподобався мені, то можеш і їй сподобатися. Адже так?
– Не знаю. А щоб не мати тобі зі мною та з нею ніякої мороки, то відпусти мене на всі чотири сторони та й будеш спокійно спати.
– Ні, не відпущу. Добре, що ти на мене наскочив. Це мені просто поталанило. Ні, нізащо не відпущу. І таки покажу тобі свою кралю. Не можу втриматися, ніяк не можу.
– То покажи, коли тобі так хочеться. Та я не зможу гідно її оцінити.
– Так. Мабуть, що не зможеш. Шкода. Але ж ти молодий. Кому ж і цінувати дівочу вроду, як не тобі? Я дуже хочу, щоб ти мені позаздрив.
-1 навіщо тобі таке?
– Бо в мене є, а в тебе нема.
– То й що! В мене ще все попереду, а от у тебе… ти таки вже старий. Що ж тобі заздрити? І дівчина тебе не хоче.
– Не смій! Не смій мені казати, що я старий. А дівчину я таки змушу бути моєю.
– Такому я не позаздрю. Треба, щоб сама дівчина мліла за тобою. А так… що тут заздрити?
– Ні, ти таки мусиш її побачити. Знав би ти, як мені кортить перед тобою
похвалитися своєю нареченою.
-Та ж вона ще не наречена.
-То буде, неодмінно буде.
-1 що за втіха силоміць дівчину за дружину брати? Вона ж ніколи не любитиме
такого чоловіка.
-Любитиме, любитиме. Ще й як любитиме. Мусить любити. Куди вона дінеться?
Послухай, невже тебе ніколи не вражала жіноча краса?
– Ні, поки що не вражала. Та й, правду кажучи, жінок та дівчат я тепер у своїх мандрівках майже не бачу. Степи, ліси, нетрі. Де їм тут взятися?
– Вже й не знаю, що тобі сказати: щасливий ти чи нещасний. Скорше за все, нещасний. Бо жіноча врода… О, це ні з чим не можна зрівняти. Це таке… Ні, я

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − nine =