Казки до сніданку

~17~

– Скажи дядькові Пилипу нехай свого дупластого дуба зрубає. -А навіщо?
– Потім побачите. А зараз іди, тобі вже незабаром ставати, щоб до школи не запізнитися. Бувай!
Прокинувся Івасик та й не знає, чи то насправді було, чи все те йому приснилося. Дочекався дядька Пилипа з роботи та й про все йому розказав: і про свій сон, і про суворого вчителя, і про того дуплавого дуба, котрого треба зрубати. Дядько Пилип наче й не здивувався.
– Треба зрубати – то й зрубаємо.
– А якщо це просто собі сон? – засумнівався хлопець.
– Просто, брат, нічого не буває.
Зійшлися чоловіки на прохання дядька Пилипа, бо такого велетня звалити -то не жарти. Дивувалися з такого дядькового рішенцю.
– І що це вам таке до голови прийшло? – питали. – І навіщо вам того дуба
рубати?
-Та він і так вже весь дуплавий. Ще впаде і біди якої наробить.
– Та зеленів же цього літа.
– То й що з того, що зеленів? Однак трухлявий. Це він зовні так бадьориться. Як ото, знаєте, старий чоловік. Його з середини хвороба точить, а він все ще пританцьовує.
– Е, що не кажіть, а дуб – красень. Весною нізащо не зрубав би. Ну, та вже що… коли господар каже… Ходімо, хлопці.
Ну і доклали ж сили дядьки, доки того велетня поклали, а коли нарешті впав, то аж земля задвигтіла. Довго ходили та дивилися на подоланого велета. А він і справді з середини весь дуплавий був. Стояли над ним чоловіки, шкодували красеня, розмовляли про життя людини і деревини. Коли глядь -щось наче блиснуло. Нахилився один з чоловіків – і перстень підняв, великий, золотий, з діамантами.
– Ого, – сказав дядько та й показав знахідку. Дядько Пилип підійшов до дерева і присів біля дупла. А там… ви не повірите. Повнісінько всяких коштовностей. Всі остовпіло дивилися на скарб, що переміщався з дупла в кишені і в шапку дядька Пилипа.
– Нічого собі! Тепер зрозуміло, чого ти його зрубав.
– Ні, хлопці, того я не знав, – виправдовувався господар.
– А чому тоді все-таки ти його зрубав?
– Ви ж бачили: він і справді весь трухлявий був. Але може я ще б його не рубав,
~18~

та сон приснився.
– Сон? – чоловіки не повірили. – Який сон?
-Та я до ладу не знаю. Малому сон приснився, що треба того дуба зрубати.
– Розказуй! Малому сон приснився, а ти послухався – і взявся дуба рубати. Баламут ти, Пилипе. Істинний баламут. Голови нам морочиш. Казки нам тут розповідаєш.
– Не морочу, хлопці, я вам голови, а так насправді є. А зараз я сушу собі мізки: хто і коли поклав все це у мого дуба?
– Е, то могло бути тоді, коли ще той дуб і твоїм не був. І тебе ще тоді, мабуть, на світі не було. Ти тільки на роботу поглянь. Я, хоч хлоп і простий, та й то бачу, що робота тонка, майстри своєї справи робили. То могло бути кілька століть тому.
– Поталанило тобі, Пилипе. Хто б і коли цей скарб сюди не поклав, та тепер він твій.
-Ні, хлопці,-дядько Пилип зробився такий поважний, що таким його ще ніхто не бачив.
– Ні, хлопці, це скарб не мій.
– Ото! Чи бачили такого дурня? Не мій! А чий же? То може побіжиш за два століття віддавати? А кому? Може, якимсь розбійникам? Чи багачам, що цей скарб в твоєму дубі заховали та й забули за нього чи полягли десь?
-І справді, Пилипе, ти не дурій. Це твій дуб-і отже твій скарб, бо його господарів давно вже на світі нема і шкода їх шукати.
– Ні, хлопці, ні, – сказав Пилип та й задумався.
– Я колись мріяв: що б я зробив, якби я раптом став багатим? Дурні мрії були, звісно, але були. А ми на цей скарб щось для людей зробимо. Ну, скажімо, великий і веселий будинок збудуємо для бездомних дітей. Та такий світлий і принадний, щоб діти самі збиралися до нього, щоб кожній дитині захотілося в ньому жити. Знали б ви, скільки мій малий набідувався в холодних підвалах, випрошуючи шматок хліба. Ще добре, що не зламався, не став злодієм чи бандитом. Здорове начало таки перемогло. А чи він один такий? Скільки ще дітей вештається по світу, долі своєї шукаючи. А її нема та й нема. Збудуємо такий будинок, щоб в ньому жодна дитина не плакала.
Стояли чоловіки, похиливши голови, і кожен думав собі:
«А ворожбит, виявляється, чоловік толковий, не дурень, не пройдисвіт якийсь.
А головне – має добре серце».

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × five =