Казки до сніданку

-70-

а люди, що з тобою будуть? Вони ж звичайні люди.
– Про мене, нехай хоч з сідел попадають коням під копита – мені однаково.
Коней загублю, людей загублю, а таки втікачів наздожену.
Коли благословилося на світ, заіржав Іванів кінь тривожно.
– Вставай, Іване. Погоня близько. Я чую чужих коней.
Скочили втікачі на коня та й помчали скорше від вітру. Де там їх наздогнати! Так мчали вони цілий день. Але ж знову їм потрібен був відпочинок.
– Кепські наші справи, – сказав Іван. – Відпочити ми мусимо. А доки ми будемо
відпочивати, вони можуть нас наздогнати. Але то нічого. Маємо на те раду,
маємо засіб певний, щоб затримати погоню. Відпочивайте, друзі, і нічого не
бійтеся.
Вийшов Іван на шлях, махнув чарівною хустинкою – і розкинувся непрохідний ліс, скільки оком глянеш.
– Оце так диво, – сказав хлопець, полегшено зітхнув та й ліг відпочивати. А на ранок знову заіржав Іванів Гнідко.
– Вставай, господарю, погоня близько. Вже у лісі. Сам нечистий відьмакові допомагає, дерева ламає, шляхи розчищає.
Ще день мчали вони без передиху, рятуючись від погоні. Притомився Гнідко, з сил вибивається, однак летить, як вихор.
Під вечір вийшов Іван на шлях, махнув хустинкою – аж потекла ріка, широка, як море, – другого берега не видно. Ні місточка, ні переходу.
– Отут вони побавляться, – сказав Іван та й пішов відпочивати.
Вранці погоні близько не було, однак треба було поспішати.
– Певно, переправу через ріку мудрують.
День пройшов спокійно, але перед тим, як піти відпочивати, хлопець знову вийшов на шлях і махнув хустинкою. По шляху, скільки око бачить, колюче терня поросло. Ні людина, ні кінь, ні звір по ньому не ступить – колючки так і впинаються.
– Відпочиваємо, – сказав Іван. Він знав, що чарівна хустинка більше їм не
допоможе. Тепер треба надіятися на себе та ще на ту пощерблену козацьку
шаблю.
Наступного дня їхали спокійно. Ніч провели у пишному видолинку. Аж під ранок Гнідко заіржав:
– Чую погоню, побратиме. Ворогів багато. Що робити будемо?
-Довіряютобі, конюмій, свій найціннішийскарб-цю дівчину. Неси Побережно,
~71~

пам’ятай, кого несеш. -А ти?
– За мене не турбуйся. Я незабаром буду з вами. Сідай, Улянко, на мого коня. Довірся йому. Знайди село Витоки. А в селі питай, де живе дід Максим. Розкажеш йому про мене, скажеш, що я тебе послав і що ти – моя доля. Все буде добре, моя ясочко. Нічого не бійся. Там тебе обігріють і приголублять. Дід і баба у мене добрі.
– Я не можу тебе залишити тут самого. Що буде тобі, те буде й мені.
– Дівчино моя, ти мусиш їхати. Тут буде бій, а це не для дівчат. Та й не можеш ти мене не послухатися.
Посадив Іван заплакану Уляну на коня.
– Неси її, коню. Пам’ятай, що несеш дівчину. Не забудь, Улясю: Витоки, дід
Максим.
Та й поїхала дівчина, ковтаючи сльози. А Іван дістав шаблю, стару, пощерблену. Аж засумнівався хлопець: чи й справді вона йому допоможе.
– Ану, шабелько, послужи мені, як служила ти колись славному козакові
Микиті. А ти, володарю шаблі, покеруй нею, аби вороги не здобули наді мною
перемоги. їх багато, а я один.
Аж тут і погоня. Людей з сотня. Всі на змилених конях, з шаблями та пістолями. А попереду злий відьмак. -Ага, попався! – вигукнув він. – Чи будемо битися, чи миритися?
– Нехай з тобою чорти миряться. А ми будемо битися.
– Га-га-га! І ти надієшся здолати мою силу?
– Побачимо.
– Ну, тоді не нарікай.
– Не буду нарікати.
– Перед тим, як загинути, скажи, де дівчина. Куди ти її заховав?
– Вона далеко. Ти її не дістанеш.
– То пропадай, телепню!
Та й першим кинувся на хлопця. Цілий ліс шабель та пістолів ощетинилися проти Івана. А він стоїть собі, посміхається, а стара козацька шабля вирвалася з Іванових рук та й знай ворогів рубає. Вже в першому ряду нікого й не зосталося, лише сам відьмак безсило шаблею махає. А від Івана кулі відскакують і шабля його не бере. Побачили хлопці, що непереливки, та врозтіч. Кому охота гинути за злого відьмака? Вони собі думали, що це буде легка робота: всім одного зловити. А тут справжній бій треба було витримати. От вони й повтікали.
-72-

Залишився тільки сам відьмак. Він гукнув:
– Звідки в тебе сила така, що я тебе здолати не можу?
– Бо моя сила на добро, а твоя – на зло.
– Ну, нічого, ми ще з тобою поборемося.
– Поборотися можемо, але я однак тебе здолаю.
Тут відьмак перекинувся на змію – та як кинеться на Івана. Але шабля не дрімала і відтяла змії хвоста. Тоді відьмак обернувся на ведмедя, але козацька шабля поранила його в груди. Тоді він обернувся на вовка та й впав Іванові до ніг, кажучи:
– Не вбивай мене. Нехай і дівчина твоя буде.
– А вона і так моя. Ти вже нічого не зможеш їй заподіяти.
– Не вбивай мене. Я вже втратив усю відьмацьку силу і більше не зможу робити зла.
– А як мені в тому переконатися?
– Візьми мене собі за приятеля. Я піду з тобою в дорогу-то й впевнишся, що я кажу правду.
Задумався хлопець. Ну що йому робити? Шкода просто так вбивати чоловіка, коли він проситься. А може, чоловік той і справді на добро навернувся.
– Добре, – сказав Іван після довгих роздумів. – Я візьму тебе з собою в дорогу.
Але знай: якщо ти лише приховав своє зло і воно десь проявиться – тут тобі і
смерть.
В ту саму хвилину відьмак з вовка перекинувся на людину, тількив в його очах час від часу зблискували хижі вогники. Тепер вони йшли разом. Розмовляли, як два подорожніх. Про що? Атак, ні про що, про всяку всячину.
Аж сонце стало хилитися до вечора. Треба було подумати про відпочинок. Зупинилися на березі повноводої ріки. Розклали багаття, повечеряли тим, що ще знайшлося в Івановій торбі. Полягали горілиць. Розмова і далі між ними точилася, як між двома приятелями. Але це так лише здавалося.
– Скажи мені, Іване… ну, сам розумієш, ти переміг. Я це визнав. Але хотів би я
знати цікавості ради, як тобі вдалося викрасти дівчину? Як ти відімкнув і двері,
і ворота? Хто допоміг тобі?
«Хитрий ти, – подумав хлопець, – але і я не дурень».
– Та я сам на таке майстер. Є у мене хист такий – замки без ключів відмикати.
– Ой, брешеш ти, хлопче.
І в його голосі почулася чи то погроза, чи страшна лють. Тут хлопець пошкодував,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − five =