Казки до сніданку

~19 –

Кипіла робота. Будувався будинок, та не звичайний, а такий, що з усього довкілля з’їжджалися подивитися, що то за диво таке будується. Пилипа наче хто підмінив. І звідки у нього раптом взялися такі архітекторські здібності? Він бігав, сперечався, щось доводив, скрізь встигав, без нього нічого не обходилося.
– От тобі й ворожбит! – дивувалися ті, хто його знав. – Ніколи б і не подумав.
Приходив дивитися і Івасик. Робився нараз серйозний, вдумливий, і часом до
його слушних порад дослухалися досвідчені майстри.
А час ішов, біг, летів. Зводився будинок, ріс Івасик. І вже кликали його не Івасиком, а Іванком.
Свою вчительку-Попелюшкуу всій її красі хлопець побачив на випускному вечорі. Це було казкове диво, щось біле з голубим, легка хмаринка у блакитному небі. Хлопець спершу й не впізнав її. Але він таки здогадався, шо це Попелюшка. Потім глянув на її маленькі ніжки – на них були… золоті черевички.
– А де ж ваш принц? – запитав схвильовано і розгублено. А вона засміялася. І здалося Іванкові, що то задзвенів живий струмочок, веселий і заворожуючий. І йому хотілося, щоб той її сміх дзвенів та дзвенів, безперервно, не перестаючи.
– То де ж ваш принц? – запитав хлопець ще раз. Йому хотілося знову почути дзюрчання живого струмочка -її сміху.
– Принц… у казці. А я прийшла сюди.
І хлопець, хоч був уже дорослий, не знав, чи вірити її словам, чи сприймати їх, як такий собі жарт.
– Ви знаєте, – сказав схвильовано. – А мені й досі сняться якісь чудернацькі сни…
– Я знаю. І вчитель сниться, суворий такий? Це він лише з вигляду суворий, а насправді він дуже добрий.
– А звідки ви знаєте?
-Я ж кажу тобі, що я з казки. Не віриш? Не роби своє обличчя таким здивованим,
бо на нас всі дивляться.
І знову задзвенів струмочок її сміху.
А наступної ночі хлопець побачив її у сні.
– Бачиш, я ж казала тобі, що я з казки. А ти не вірив. -А принц?
– Його ще нема. Я сьогодні його зустріну. На балу. Як у казці. Хочеш на бал? -Я не знаю. Може…
– Ходімо. Там буде цікаво. Там ти побачиш своїх друзів, яких не сподіваєшся
~20~

побачити. Ходімо. Чуєш? Вже звучить музика.
Це було щось таке дивовижне, неначе продовження випускного вечора. Тільки довкола були не Іванкові однокласники, а знайомі з казок персонажі. Або й незнайомі – з тих казок, яких хлопець ще не читав. І йому було якось ніяково, що він про них нічого не знав. А вони посміхалися йому, як доброму знайомому, привітно і весело. «От якби так у повсякденному житті» – ще встиг подумати хлопець, як раптом стихла музика, наперед вийшов суворий вчитель і тихо сказав:
– Сьогодні у нас присутній хлопець, що склав іспит на велику людську
доброту.
І побачив Іванко, що всі погляди звернені на нього. Він зашарівся, як першокласник, впійманий на шкоді. І тут хлопець побачив свого Братана і Варку. Забувши про всяку пристойність, він кинувся до них, та вчителька-Попелюшка його зупинила: -Чекай. Потім. Вчитель продовжував:
-У того хлопця добре серце. І добро, і зло має винагороджуватися за заслугами. Думаю, цей хлопець може бути жителем нашої казки, доки про нього хтось не напише – і тоді він вже буде мати свою казку.
– Як? – вихопилося у Іванка.
– Не лякайся. Ти житимеш собі у звичайному житті. Але, коли захочеш,
приходитимеш до нас. Та вже не як гість, а як наш житель. Чи буде на те твоя
згода?
-Яз радістю.
– Чи ніхто проти того не заперечує?
-Ні.
І ніхто не подав голосу проти.
– Ну, тоді давай свій палець.
І вчитель власноруч одягнув хлопцеві на палець золоту каблучку.
-При допомозі тієї каблучки ти зможеш приходити в нашу казку. А зараз я
бачу, що в тебе очі аж горять. Ти хочеш поспілкуватися зі своїми друзями. Іди
до них.
Кицька Варка була дуже поважна, але водночас і дуже ласкава. Вона терлася
хлопцеві біля ніг, аж доки він не взяв її на руки.
– Я дуже рада бачити тебе тут.
– Варко, то ти і говорити вмієш?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × three =