~27~

– нові сап’янці. Хлопчикові Тарасикові – коник гривастий, бо він неодмінно має вирости козаком. А мені? А мені ваші усмішки ясні – то вже буду рада. А доки ви будете спати, я собі поміркую, яку казку ще маю вам розказати. А як придумаю, то й розкажу.
~28~

КОЛИСКА ДЛЯ ПРИНЦЕСИ
Чи ви чули новину? У нашого короля і в королеви принцеса народилася. Нечули?То,може, ви чули, що король пообіцяв мішок золота тому, хто змайструє для принцеси найкращу колисочку? Як? Ви й про те не чули? То як же ви тоді на світі живете? В кожному місті і в селі, в кожній хаті, навіть найбіднішій, тільки про те й говорять. Наимудріші голови в королівстві заклопотані зараз принцесиною колискою. А дехто вже й задумався, як би ту колисочку змайструвати, щоб неодмінно заробити мішок золота. А треба вам знати, що в тому селі, про котре ведеться наша розповідь, жив парубок Кирило. Був той Кирило знаменитий майстер, такий, про котрого кажуть: що в руки візьме, то все зробить. Вже кому до нової хати причілок змайструє чи верх на хаті якоюсь витівкою прикрасить, то хто б не їхав, хто б не йшов, на ту хату задивляється та дивується. А як нареченій скриню змайструє, то хоч би та скриня й порожня була, а все село мало б ту наречену за справжню багатирку. Бо де ж таки! Який майстер скриню робив. Жив Кирило з матір’ю. А що великих грошей за свою роботу не брав, то жили вони бідно, ледве зводили кінці з кінцями. А тут така нагода! Заробити мішок золота! Чому ж не спробувати? Це ж таки мішок золота. -А як не дадуть?
– Зате в колисочку принцесу покладуть.
– А як не покладуть?
– Зате ж та колисочка хоч в королівському палаці постоїть.
– А я так собі гадаю: якби я майстром був і мені за мою роботу не дали б мішок золота, то нехай би собі та принцеса спала на чому-завгодно – мені було б однаково, хоч на соломі.
-А ти даремно про солому так зневажливо кажеш. На соломі гарний сон. Алея роблю колисочку не тільки за золото. Принцеса теж дитина, таке собі маленьке дівчатко. Колисочка має дихати добром, тоді й дитина в ній гарно спатиме. Виросте принцеса – королевою буде, мудрою та доброю.
– А хіба серед королів чи королев бувають ще й добрі? Щось про таке не чув. -Тсс! Не кажи так, Микито, бо як почують королівські доглядачі, то буде тобі!
– А-а! Гірше, як є, вже не буде.
– А хіба тобі вже так зле?
~29~

-Та певно, що зле. Ні своєї хати, ні клаптика землі… Ет! З таким життям…
– То приставай до спілки. Разом колисочку майструвати будемо, то й мішок золота на двох заробимо.
– Е, ні. Майструй вже сам. Не моя це справа принцесам колисочки майструвати. Моє діло – сіяти, орати. Жаль тільки, що не своє поле, а чуже.
– Не сумуй, Микито, колись і до свого поля доробишся.
– От я побачу, як ти в короля мішок золота заробиш, то може й я на колиски перейду.

– І зароблю! От побачиш. Не я буду, коли мою колисочку не визнають найкращою.
– Може й визнають. Ти майстер добрий. Просто я щось не дуже вірю в королівську ласку.
Королівська ласка – як страшна казка.
– Перестань, друже мій. Ти все моє натхнення зводиш нанівець. З таким
настроєм, як у тебе, й порядного кошика не сплетеш, не те, що колисочку для
принцеси.
– Ну, добре, добре вже, не буду. А з чого ж ти зібрався колисочку майструвати? З лози ж не виплетеш.
– Можна й з лози, якщо уміючи.
– Як таки з лози? То ж принцеса! Мабуть, з шовку та оксамиту треба. А де ти його візьмеш? Не великий і ти багач.
– Що той шовк та оксамит? Лоза принцесі пісень співатиме, сни гарні їй навіватиме, бо лоза – жива! Сила і пісня лози від землі та води. Доки принцеса маленька, нехай слухає, а як виросте, нехай край свій над усе полюбить.
Ох, і нанесли, навезли тих колисочок для принцеси: і великих, і маленьких
– аж тісно від них, аж очі розбігаються, такі всі гарні. В найбільшій залі їх розмістили, щоб гості могли добре ті колисочки роздивитися, аби вибрати з них найкращу. Одна колисочка золотом та коштовностями всякими прикрашена, друга з шовкових та оксамитових кісників виплетена та лебединим пухом вистелена. А в куточку, ніби зовсім непримітна, колисочка з лози, підвішена до стелі на шовкових вервечках. Бильця в тій колисочці з найтоншої лози, як мереживом, візерунками виплетені. А в тій колисочці пахучого зілля настелено, вишитим покривальцем прикрито.
– А де ж це ти, Кириле, таку красу роздобув? Хто ж оце таке покривальце для колисочки вишив?
-Це моя матінка вишивала. Як почула, що я колисочку для принцеси майструю,