Слід на землі

Цілуємо крамольними устами
Одне одного і своїх дітей
І просим Бога: «Змилуйся над нами,
Пошли прозріння на своїх людей».
Порушуємо заповіді Божі,
Спокуса нас долає без меча.
Ніхто на світі нам не допоможе,
Лиш дужа сила братнього плеча.
Єднаймося, братове, у любові,
Щоб роз’єднати нас ніхто не міг.
Ми будемо щасливі і здорові,
Аби лиш нас ніхто не переміг.
Пошли нам, Боже, прощення і віру,
Любов у серці нашім укріпи,
Не дай ще раз дожити до Сибіру,
Ісусе, нас від ката відкупи.
Ніхто не переможе нас від нині,
В тім запорука хрест наш золотий.
А прислужитись рідній Україні –
Для кожного обов’язок святий.
Дай нам, Боже, злагоди і миру
Сходить сон, як Божа благодать,
Як роса на трави і на квіти.
Сплять в колисках невгамовні діти.
Тихо, світе, тихо, діти сплять.
Сплять і посміхаються у сні.
Сняться їм незнані досі весни,
Сниться їм наш світ, такий чудесний,
Як колись він снився і мені.
Перед образами приклякну,
Помолюся Богу, щиро-щиро.
Дай нам, Боже, злагоди і миру,
І любов, високу і земну.
Дай нам, Боже, спокою від нині
Скрізь на нашій славній Україні,
Квітне хай від роду і до роду
Дужа сила нашого народу.
Перефарбовані
Політики вперто фарбують
Комутістів у демократи.
– У нас інші свята святкують,
Шанують в нас інші дати.
– То нічого. Ми з часом звикнемо.
Навчимося молитися Богу,
«Ще не вмерла», як треба, крикнемо.
То нічого. То все нічого.
Вони наче вдруге народжувались
І вдавали з себе забудьків.
І відхрещувались, відгороджувались
Від колишніх своїх здобутків.
Як ходили колись на паради
І дивились на нас, дурних.
Ми без них не дамо собі ради.
Як обійдемося без них?
– Ми – не ми. Ми того не хотіли.
Це далеке нам і чуже.
Чи вони такі м’якотілі?
Чи минуле забули вже?
Що хвалили, тепер так гудять,
Що незручно в таке повірити.
Діти й внуки вас не осудять.
То для чого ж так лицемірити?
Молоді до того байдужі –
До ганьби і до нагород.
Та либонь пам’ятає дуже
Тих визискувачів народ.
Ну, а може нехай осудять їх,
Затаврують і прокленуть?
Ти, історіє, зі сторінок своїх
Змий ганебну ту каламуть.
Клич дітей своїх
Україно, клич дітей своїх,
Хай вони вертаються додому
Із далеких і чужих доріг
Чи гуртом, чи може по одному.
Може їм набридла чужина,
Може їм запахла рута-м’ята.
Їх чекає яблуня креслата
І лелека дивиться з вікна.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + eleven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.