Слід на землі

Десь соловейко співав…
Ти підійшов до мене,
Обняв і поцілував.
Заплескав вітер в долоні,
Упала зірка одна.
Отут, на моєму балконі,
Стояла сама весна.
І ти квітчасту хустину
З моєї зняв голови.
– Давай ми з тобою відкинемо
Оте осоружне «ви».
Як ти захочеш для серця
Друга собі знайти,
Тоді тобі доведеться
З ним перейти на «ти».
А хочеш, я заспіваю,
Лиш би голос мене не підвів.
Правда, я слів не знаю.
– А ти заспівай без слів.
Як легіт чи як зітхання,
Тихі слова твої.
– Як тебе звати? – Таня.
І тьохнули солов’ї.
Я зашарілась неспокоєм –
Не так щось відповіла.
Яка я вже Таня, як попелом
Вже вкрилась моя голова?
– Я знаю, ти пишеш вірші.
І я промовила: – Так…
– І я писав незгірші,
Та я не поет, а співак.
– Я знаю. Хто того не знає?
Відомий на цілий світ…
Над заколисаним краєм
За вітром летів білий цвіт…
І ти сказав серед тиші,
Не чуючи слів своїх:
– Я знаю, ти пишеш вірші,
І я прочитав би їх.
Мені сьогодні наснився
Гарний весняний сон…
Прокинувшись, я серед тиші
Вийшла на свій балкон.
Вірю в добре диво
Прийшла роса у мій світанок,
Прийшла і впала на траву.
Дай мені руку на останок
І поцілуй, покіль живу.
Заходь, допоки свіжі роси,
Заходь, допоки поруч ми.
Он бачиш, випав сніг на коси,
А ще далеко до зими.
І присягатися не треба,
Що ти одружишся колись…
Он сходить сонце. Синє небо.
Ти надивляйся. Ти дивись,
Дивись за мене і за себе,
Бо я не можу, я – сліпа…
Знать, доля щедрилась до тебе,
До мене ж зла була й скупа.
Не скаржусь. Всі до того звикли.
І впали сльози у траву.
Я долі кинула свій виклик.
Тепер, як можу, так живу.
І він пішов. Ворота зачинила
Й вернулася на втомлений поріг,
А він дивився спраглими очима,
Своїм печальним поглядом з доріг.
Не знала, чи зустрінемось колись ми,
Чи доторкнусь до любою руки.
А в синім небі, як м’які повісма,
Клубочились, куйовдились хмарки…
Колись-колись у тихому світанні
Впаде роса на квіти і траву,
І ти прийдеш, як вперше чи… Востаннє,
І запитаєш, як я тут живу.
А я живу беззлісно і правдиво,
Сную свої розвихрені гадки
І вірю в казку, вірю в добре диво,
Що ти прийдеш, що ти прийдеш таки…
Кримське танго
Тепле літо в Криму,
Я не знаю, чому
Дороге і тобі, і мені,
Так запало у душу.
Хоч не хочу, та мушу
Називати по імені.
Тепле літо в Криму
Я на спомин візьму
У далекі майбутні дні.
І розкаже приплив,
Що колись ти любив
Не мене, то мої пісні.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ten + three =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.