Слід на землі

Життя, здавалось, у них без турботи.
А зрештою, всього ніхто не бачив.
Були ковалі між ними вправні.
Робили ножі, серпи і коси.
А що по землі ходили босі,
То це їх традиції, давні і славні.
А що вже дівчата! Ото сороки!
Готові були закохатися в цигана.
– А той кучерявий! – А чорноокий!
Я бачила, як він їхав по вигону.
– З циганом сходитись – то льос марний.
Ні вже, дівчата, боронь вас Боже.
З циганом сходитись – то не гоже,
Хоч би який там не був він гарний.
– А я б зійшлася. От би побачили.
Ще й яка б з мене була циганка.
Я б готувала на ватрі сніданки.
Жаль, мені доля інше призначила.
– Кидай свого Василя – та й у табір.
Що тобі? Діти тебе не обсіли.
Та, щоб ти знала, які треба сили.
Мерзнути, мокнути може й змогла б ти.
– Але який він, дівчата, гарний!
А як співає! Боже мій, Боже!
– Мрія про цигана – жарт примарний.
Різкою мама тобі допоможе.
Всі засміялись, голосно й щиро,
Бо то ж дівчата, їм того й треба.
Тільки одна слів не брала на віру.
Тільки одна… Мов занурилась в себе.
– Гляньте, дівчата: ніщо їй не важить.
– Пісня його вивертає душу.
Йду до циганки – нехай мені скаже.
Мушу, дівчата, мушу.
Що їй циганка наворожила –
Того вона не сказала нікому.
Мати плакала, мати тужила,
А вона тихо пішла собі здому.
До самозречення
Люби мене до самозречення.
Я іншої любові не приймаю.
Без каяття, без заперечення,
Бо я кохаю, я тебе кохаю.
Люби мене, і хай все збудеться,
До щему, до солодкої знемоги.
А потім хай усе забудеться, –
Всі сумніви, розлуки і тривоги.
А може, хай не забувається,
Щоб знайдене навчитись цінувати.
І те, що навіть не збувається,
Не треба просто так ігнорувати.
Люби мене. Хай розум тмариться,
Хай серце володіє над думками.
А потім сниться хай і мариться
Усе, що було гарного між нами.
Щоб чого не трапилось
Може й не закохана,
Бо ж таки не мій,
Та сльоза непрохана
Котиться з-під вій.
Милуватись здалеку,
Знати, що ти є,
Хлопчику-невдалику,
Серце ти моє.
Не торкатись губ твоїх,
Не торкатись рук…
Нам не зустрічатися
Посеред розлук.
Щоб чого не трапилось,
Не було біди,
Краще обмини мене,
Краще обійди.
Все частіше згадую.
Ні, не обійти.
Тугою-відрадою
Став для мене ти.
Ні, не обмину тебе,
Ні, не обійду
На щасливу доленьку,
А чи на біду.
Наснився сон
Мені сьогодні наснився
Гарний весняний сон.
Ти раптом нізвідки з’явився
І вийшов на мій балкон.
Стояв біля мене мовчки,
А я собі щось мугикала.
Звідкіль же ти взявся, хлопче?
Я зовсім тебе не кликала.
Хтось раптом сказав: – Шалена!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

1 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.