Слід на землі

Приказки
1.
Розстелились спориші –
Від дороги до межі.
А на межі – верба,
А на вербі – журба.
На гіллі хитається,
У вітру питається:
– Де мені подітись?
Чи іти між діти?
Чи іти між козаки?
Чи податись до ріки?
Там рибалки на човні,
Козак їде на коні…
До когось пристану –
Порадницею стану.
До когось вчеплюся –
То й не загублюся.
А рибалки співають –
На журбу не зважають.
А козак – як козак:
Він і так, він і сяк.
Як ударив об землю він лихом,
Застогнало те лихо тихо.
Як ударив об землю журбою,
Захиталась калина з вербою.
Покотилася жура
Аж до річки до Дніпра,
Утонула на дні
У Дніпровій глибині.
А з Дніпра, мов ласка,
Вихопилась казка.
Ходить казка по землі
Там, де діти є малі.
А якщо й уже повиростали,
Аби казку любити не перестали.
Сяде на крайчик,
З’їсть хліба окрайчик,
Лагідно всміхнеться
І… Почнеться.
2.
Казку казати –
Не насіння лузати.
Надворі зима
Снігу намела.
Снігу – повен двір.
І пташина, й звір, –
Все тепла шука,
Все весну гука.
Та весна не йде –
Свого часу жде.
А метелиця
Снігом стелиться.
Сніговик до віконця підходить,
Задубілі руки розводить,
Аж до шибки припада,
В нашу хату загляда.
Казку він почути хоче.
Він посидів би охоче
Тут із нами за столом,
Та не дружить він з теплом.
Бо як йому тепло стане,
Він відразу ж і розтане.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − seven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.