Слід на землі

Це сучасність моя, і майбутнє, й минуле.
Що без вас наші весни? Що літо без вас?
Без пташиної пісні і сонце не сходить,
Без пташиної пісні і сад не цвіте.
Журавель, як господар, по полю походить –
І зародить пшениця, і жито зросте.
Чи за морем, птахи, не смачні вам ужитки,
Що весною додому верстаєте шлях?
Тут виводяться в гніздах малі ваші дітки,
Тут веселки цвітуть і квітки у полях.
І покличе когось у жита перепілка,
І зозуля комусь сотню літ накує.
Україна моя, калинова сопілко,
Ти відрада моя і кохання моє.
Радість переходить у печаль
Весна, весна! Яка кругом весна!
Всю землю заселила солов’ями!
І їхня пісня лине над гаями,
Аж ясний зір торкнулася вона.
Ніхто не спить… Ні зорі, ні сади,
А хлопці і дівчаточка – тим паче.
У ніч таку, повір, ніхто не плаче,
А вітер озивається: – Прийди!..
– Прокинься, любий, бо проспиш весну.
Прокинься, я благаю. Ну… Будь ласка!
– Яка весна? Яка у біса казка?
Збудила, а тепер я не засну…
Сама шалію. Солов’ї дзвенять.
І місяць вповні, виплив на півнеба.
Лиш в дзеркало дивитися не треба,
Бо там побачиш: роки не стоять…
То й що по тому? Їх мені не жаль.
Це з них, либонь, весна моя сміється.
А серце б’ється. Ах, як серце б’ється!
І радість переходить у печаль…
За весною
Хлопці заглядають не за мною,
Вже не ловлять мій лукавий сміх.
Квітень ходить слідом за весною,
І любов виповнює усіх.
Я стою самотньо на узгірку,
Бо весна спокою не дає.
Трохи сумно, може трохи гірко.
Що поробиш? Так на світі є.
У природи є свої закони,
Їм також коритись мушу я.
Та не чує серце заборони,
В ньому квітне і любов моя.
Солов’ї піснями б’ють у груди, –
Так колись давно писав Олесь.
Будуть інші весни, інші люди,
І кохати буде світ увесь.
Як люблю я птаство зустрічати,
Що несе нам пісню з висоти.
Якщо я не зможу вже кохати,
Хочу знати, що кохаєш ти.
Б’ють громи
Б’ють громи. Світанки розкололись,
І зоря сховалася за хмару.
Пам’ятаю, це, либонь, було колись,
Ще тоді, коли я мала пару.
Скоро пройде дощ, а може й злива –
І земля нап’ється досхочу,
І душа, закохана й мінлива,
Прагне теж весняного дощу.
Біль затих. Я скресла вже від криги
І готова забуяти знов.
Пишуть весни ті найкращі книги,
В кожному рядочку в них – любов.
Б’ють громи. Їм так потрібний простір,
Щоб весни відзначити прихід.
Все на світі складно так і просто.
Лиш би не було ні в кого бід.
Бо весна! Літають блискавиці,
Дощ батожить землю скільки сил.
В час такий хай вам усе здійсниться,
Щоб хто у весни не попросив.
Дівчина-квітка
Вона була, як лілія тендітна,
І свіжа, як ромашковий напій.
Над нею неба глибочінь блакитна
І біла хмарка, що пливла по ній.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.