У сухому пахкому сіні
Так спокійно сухим квіткам.
Ми з тобою такі осінні,
Що не бути весняними нам.
Не гортай календаря
Кажуть, що зірка вмирає,
А світло її ще сяє.
Так інколи із людиною,
Але, на жаль, не завжди.
Коли тобі сумно і гірко,
Знайди свою ясну зірку
І за її промінням
Ти все життя іди.
Кажуть, що очі милі,
Як зорі на небосхилі.
Умій тільки їх побачити
І серцем відчути в ній.
Аби тільки зірка ясна
Довіку тобі не згасла,
А ти іди беззупинно
До здійснення своїх мрій.
Сяють на небі зорі,
Сяє на небі місяць,
А на землі людина
Світить комусь, мов зоря.
Тож не втрачай свого сяйва,
Ти на землі не зайва.
І не гортай даремно
Свого календаря.
Віднайди свою красу
Коли ти знаєш, що цвісти недовго,
Що опадуть небавом пелюстки,
У розпач не впадай,
Не плач і не ридай.
Що сльози? Вже не вернуться роки.
До чого сльози тут і сум?
Ти віднайди свою красу
В душі своїй і в серця глибині.
І засвітись, і зацвіти,
Над світом буднів полети
І молодою станеш ти,
Повір мені.
І зацвіти глибинно і розкішно,
Щоб відступили зморшки і роки.
Нехай звучить романс.
У тебе є ще шанс.
І посміхнися смутку навпаки.
Ти глянь на світ цей з-під руки.
Хай посміхаються роки.
А ти відповідай своїм неспокоєм.
Не розлюби, не розгуби,
Не треба смутку і журби.
І до людей не будь ніколи ти жорстокою.
Хай буде тільки музика і пісня,
І слово, що сильніше від оков.
Хай оживе твоя надія пізня,
І молодість, і віра, і любов.
Ти проживеш сто весен і сто літ,
І ти смаку не втратиш до життя.
Ніхто не зможе твій згубити цвіт.
А зими просто кануть в небуття.
Була весна тоді
Хилились кучері
До моїх кіс,
А вітер змучений
Слова ті ніс.
А вітер хвилям їх
Передавав,
Слова, котрі мені
Ти дарував.
Як ти любив мене,
Ах, як любив.
З роками смуток мій
Ти розгубив.
Ми знов зустрілися,
Як два крила.