Спіши мені освідчитись в коханні.
Бо рік наступний… Хто те може знати?
Можливо принесе нам тільки втрати…
Давай же на колись не відкладати
Хвилини щастя і святочні дати.
Все відсвяткуєм і зап’єм вином,
Огорнемося хмелем, наче сном,
І думати не будемо про будні,
Ні про теперішні, ні про майбутні.
Їх не обійдеш, ні не обминеш,
Ні на коні, ані на літаку.
Мороку з ними маємо таку,
Що не забудеш їх і не збагнеш…
То що журитись ними? Треба жити.
Безглуздо сумувати й ворожити.
Давай же святкувати і кохати,
Нічого на колись не відкладати.
Вибачаю й не дорікаю
У весни позичу вінки.
Серце б’ється, нестримне й шалене.
Стережу телефонні дзвінки,
Аби жоден не прослизнув повз мене.
У весни позичу вінки
Із барвінку і першоцвіту.
Стережу телефонні дзвінки,
Що лунають голосно на півсвіту.
Подарую струмочків кришталь
І красу пташиного лету,
Бо мені нічого не жаль
Ні художнику, ні поету.
Ні, коханий, тобі. Хоч ти
Не оціниш той подарунок.
Хто не зміг любов зберегти,
Не знайде у весни порятунок.
Тільки все ж мені подзвони,
Я надіюся і чекаю.
Ту найкращу мить зупини.
Вибачаю й не дорікаю.
Не для тебе
Стежку до моїх воріт
Ти не топчи
І даремно своїх літ
Не клопочи.
Коси не для тебе я
Заплела.
Пісня не тебе моя
Кликала.
Мабуть, не для тебе я
Родилася,
Певно, не для тебе я
Судилася.
Не для тебе квіти я
Висію,
Не тебе у своїх снах
Вимрію.
Іншого чекаю я
Щовечора.
Ходить десь любов моя
Заклечана.
Ходить десь любов моя
Росами,
Зачарую її я
Косами.
Ходить милий іншими
Дорогами,
Іншими клопочеться
Тривогами.
Соловейка я пошлю
Із гаю,