Слід на землі

Навпаки
Ти завжди навпаки все робив.
Замість плакати ти сміявся.
Чи любив мене, чи не любив,
Та розлуки чомусь не боявсь.
Коли я витирала сльозу,
Ти не прагнув мене зрозуміти.
Я ховала свій біль і свій сум,
Щоб нічого ти не помітив.
Час минав, пробігали роки,
Як шалені розгнуздані коні.
Та не можу я навпаки:
Що на серці, то те й на долоні.
От коли обміліють віки
І земля змінить напрямок руху,
Я змирюся з твоїм «навпаки»
І за помислом, і по духу.
Ну, а поки що все-таки,
За відвертість мене прости,
Якщо взяти любов навпаки,
Може ненависть вирости.
Хай мене любов моя рятує
Я сама собі поворожу,
Бо мене ворожка не розрадить.
Правду я сама собі скажу:
Незабаром мене милий зрадить.
Я це зрозуміла по ході
По його турботі невсипущій.
Ми такі ще з милим молоді,
Та від того біль мій тільки дужчий.
З горем до ворожки не піду,
Знахарі мені не допоможуть.
Мій великий біль, мою біду
Відвести від мене вже не зможуть.
Мовчки біля дзверкала спинюсь.
Врода не позичена, а власна.
І сама до себе посміхнусь:
Може не така я вже й нещасна.
Може і у мене є ще шанс,
Тільки біль свій треба подолати.
Може доспіваю свій романс,
Як ніхто не буде фальшувати.
Смуток я у серце не впущу,
За вікном нехай зима лютує.
Зраду я ніколи не прощу.
Хай мене любов моя рятує.
Обнова
– Купіть мені, мамо, хустку тернову.
Я теж хочу мати обнову.
Хтось чваниться сукнею, а хтось блузкою,
А я хоч терновою хусткою.
Я дівка вже, мамо. – То правда, дитино.
Он хлопець на тебе чекає за тином.
– Нехай не чекає.
То доля чужа.
Він серце виймає
З грудей без ножа.
Та серце моє
Не до нього лежить.
Воно за коханим
Ось-ось побіжить.
– Любися, дитино,
Покіль молода,
Щоб жити на світі
Було не шкода.
І хустку тернову
На щастя носи.
А серця обнову
У долі проси.
Не треба відкладати
Спливають цього року дні останні.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven − 7 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.