Недолюблена мить
Шлях без вороття, без каяття,
А на ньому мій самотній слід.
Я тебе чекала все життя,
Ну, а ти прийшов на схилі літ.
І любов запізніла
Моє серце зігріла.
І я раптом збагнула,
Що жила – не жила.
Я ще можу страждати,
Я ще можу кохати,
Я ще можу горіти,
Як колись не могла.
Дивувались в небі журавлі,
Дивувались солов’ї в гаях.
Радощі, великі і малі,
Ми ділили навпіл, ти і я.
Пахнуть травами руки.
Ви простіть мене, внуки,
Ви простіть мене, діти,
Що я знову цвіту.
Що мене обминуло,
Що мене обмануло,
Знов життя повернуло –
І зняло самоту.
Ще життя повз мене не пройшло,
Ще тепліє вогник на вікні.
Дай же, Боже, аби так було
У мої подальші ясні дні.
Ще співається пісня,
Недоспівана, пізня,
Ще роса на світанку
Медобором п’янить.
Хай дивуються люди,
Більш такого не буде.
Доля нам дарувала
Недолюблену мить.
Хай звучать кольори
Які довкола кольори!
Я відчуваю їх на дотик.
Нічого ти не говори.
Їх краще поклади на ноти.
До барв усіх космічних гам
Докинь пісень земних.
Я їх нікому не віддам –
Сама розстану в них.
Які довкола кольори!
Вони звучать на піаніно.
Що народилося згори,
Те мусить жити неодмінно.
І я свій голос долучу
До кольорових гам.
Не промовчу, а зазвучу
І всю себе віддам.
Палітру кольорових гам
Не я тобі подарувала.
Ті звуки віднайшов ти сам,
А це немало, так немало.
І хай звучить весняний цвіт,
Весняна тиха повінь.
А я за плином своїх літ
Пущу вітрильний човен.
Хай він пливе, нехай пливе
До здійснення чиєїсь мрії.
І вогник, що в мені живе,
Чиюсь хай душу обігріє.
Які довкола кольори,
Що ллються з-під струни.
Не говори, не говори
Нехай звучать вони.