Диваки
Чи кажуть так, чи так насправді є,
Що хтось пісні у Львові роздає.
І не за гроші роздає, а просто так.
Якийсь дивак! Якийсь смішний дивак!
Підходь до нього – і пісні бери.
Як хочеш, то одну, а хочеш – можна й три.
А заспіваєш – ще докине зо дві
І посміхнеться, лагідний і добрий.
На світі, кажуть, є багато диваків,
Ще може більше, аніж співаків.
Дарують людям світлий дар таки
Ті добрі і щасливі диваки.
Ви не дивуйтеся, що я стара така,
А мрію ще зустріти дивака.
Пісень у нього цілий кошик наберу
І обдарую ними славну дітвору.
Давайте заспіваєм разом ми,
Щоб пісня била дужими крильми.
Ми з вами заспіваємо таки,
Щоб не перевелися диваки.
Захурделила зима
Сніговиця-віхола
На коні приїхала,
На санчатах льодових
По дорогах снігових.
А за нею хуртовина,
То мороза дружина.
В сніговому кожушку,
На біленькому лужку
Танцювать сніжинок вчила,
Білий сніг потолочила.
Де ж мороз? Його нема.
Захурделила зима.
Виє завірюха:
Бережи вуха.
Всі в хатах сидять,
Всі кутю їдять.
В нас велике торжество,
В нас Христове різдво.
Сніговице, не пустуй,
Коляду готуй.
Хуртовино, не мети,
Ходи з нами й ти
Від хати до хати
Колядувати.
Сніговик
Біля хати сніговик.
Він до холоду вже звик.
Несла дівчинка Наталя
Йому теплий черевик.
– То нічого, що один.
Другий принесе Іванко.
І стоятиме до ранку
Наш веселий колядин.
Із вуглинок в нього очі,
Із морквинки в нього ніс.
А один маленький хлопчик
Йому вінника приніс.
Простоїть аж до весни.
Збереже дитячі сни.
Може казку розказати,
Може песика злякати.
Та не нашого бровка –
В нього вдача не така.
Він сміливо заявляє:
– Не боюсь сніговика.
Він же не кусається.
Він же посміхається.
Любить сніговик оцей
І дорослих, і дітей.
Він не любить лиш весну.
Не до жартів, не до сну.
Як весна настане,
Сніговик розстане.