еву це не сподобається, далебі.
Буде тоді тобі!
Казка про гусака
Жив гусак у баби Горпини.
Він ходив з нею на іменини.
Або просто в гості, в будень чи свята.
Знала в селі їх кожніська хата.
На гостині Гуська пригощали,
Ласі шматочки йому підкладали.
А Гусько своє: – Га-га-га!
Дайте скоріш шматок пирога!
А баба Горпина все його хвалить,
Все його пестить, все його бавить.
– Ах, який він розумний, – каже стара.
– Мабуть, його грамоті вчити пора.
Він такий доглянутий і гладкий!
Чи є ще на світі гусак такий?
Гусько пишався і задавався.
– Ну як це я такий розумний вдався?
Без мене ніколи баби Горпини
Нізащо не кликали б на іменини.
Одного разу
Через якусь дрібну образу
Гусько вирішив піти здому.
А що йому, молодому?
Пішов догори,
Повз сусідні двори,
Через поле та в ліс,
Між дубів та беріз.
Вже стемніло, споночіло,
А гусак іде собі сміло.
А там лісоруби вогнище розклали
Та все собі радились, все міркували:
Де б то їм поживу знайти?
Чим би то їм повечеряти?
Аж тут отетеріли з великого дива:
Сама їм до рук іде пожива.
На галявину вийшов гордо так
Невідомо звідки красень гусак.
– Хлопці, яка нам сьогодні удача!
– От і вирішилась наша задача.
– Який вгодований! Красень який!
– А я такий!
Моєму розуму немає меж!