~60~

таки покажу тобі свою кралю. Там така…
– Радий буду її побачити.
– Послухай, а ти в неї не закохаєшся, га? Дай слово, що не закохаєшся.
– Е, приятелю, вибачай. Слова такого дати тобі не можу. Хто це може знати? Навіть я сам за себе не поручуся.
-Ну… тоді не покажу. Бо хто тебе знає.
– Послухай, ти мені набрид. Разом зі своєю красунею. Замість того, щоб
нагодувати подорожнього, ти тут теревені правиш. Теж мені приятель.
Господар плеснув у долоні – і тут-таки з’явилися дві моторні молодички та й
стали накривати на стіл. Вони ставили всілякі напитки та наїдки. Нарешті наш
подорожній міг погамувати свій голод, а господар і далі продовжував захоплено
розповідати про свою красуню.
– Знаєш, я її спершу в підземеллі тримав, у темниці.
-Дівчину-в темниці? Не розумію такого кохання. І дівчина, думаю, також того не розуміє.
– Та ж боявся я, аби її хто не викрав. А потім побачив, що моя красуня стала
бліднути, з лиця спала.
«Е, – думаю, – це нікуди не годиться. Так вона і вроду свою молоду втратити
може».
І перевів я її в мансарду. Там і вікна, і сонце, і вітер степовий до неї прилітає.
Отам вона і живе, моя голубонька. Як пташка в клітці: співати можна, а вилетіти
-зась.
-А чи відомо тобі, що пташка в клітці не співає?
– У мене заспіває. А куди вона дінеться? Я чоловік серйозний. Ти ще просто мене не знаєш.
– Що ж ти за чоловік такий? Хотів би я вже знати.
– Краще не треба. Скорше їж та й підемо провідати мою пташку. Вирішив я все-таки тобі її показати.
Спершу увійшли в підземелля. Тут пахло вільгістю і цвіллю. Повітря було затхле і задушливе. Здавалося, що з напівтемряви зараз вискочить щур чи якась страшна потвора. -1 це тут ти тримав свою кохану? -Тут, мою рибоньку. -Тоді ти просто знущався з неї. Вона мала б тебе зненавидіти.
– Ну-ну! Ти мені ті балачки покинь. Я ж її врешті-решт таки забрав звідси.
~61~

– Один день, проведений у цій темниці, мав би вбити у дівчини останні краплі
поваги до тебе, якщо та повага коли-небудь і була.
-Замовкни. Бо й ти проведеш тут трохи часу, і, запевняю, не один день.
– О, це вже зовсім по-приятельськи, – засміявся хлопець. А сам подумав:
«А що? Такий посадить у підземелля – і не скривиться. І не зважить на те,
що я йому нічого поганого не зробив. А що зробила йому та бідна дівчина,
котру він нібито любить? Ото я вляпався. Скорше б відкараскатися від такого
приятеля».
Стали підніматися крученими східцями. Тут теж була напівтемрява, але
поступово зникало вільгісне, задушливе повітря. Нарешті, якось несподівано,
яскраве сонце вдарило у вічі.
– Бачиш, як тут світло? Ось підійди до вікна. Звідси весь мій маєток видно, як
на долоні. Мої наймити і не знають, що я звідси слідкую за ними і вже добре
знаю, хто з них ледачий, а хто ні. Але ходімо. Ось у ці двері. Зараз відімкну.
Вони увійшли у високу залу, прибрану дорогими килимами, заставлену квітами і дзеркалами. Біля вузького високого вікна стояла дівчина і дивилася кудись у далечінь.
Що вона там бачила? Хто це міг знати? На скрип дверей вона й не повернулася. Вочевидь, і так знала, хто це прийшов.
– Добридень, кралечко, – сказав господар, змягшуючи свій неприємний
скрипучий голос.
Дівчина і далі стояла непорушно, не повернувши навіть голови. Господар підійшов і поклав їй руку на плече.
– Моя крихітка поводить себе нечемно. Вона навіть не хоче зі мною
привітатися.
– З катами не вітаюся, – тихо сказала дівчина, все ще дивлячись у вікно.
Від того її голосу в парубочому серці ніби щось повернулося. Ні, тепер він нізащо не піде звідси, доки не побачить її, володарку того чарівного голосу.
– Не треба так, моя рибонько. Он глянь, якого я тобі гостя привів.
Дівчина повернулася. О, світе ясний і безмежний! Чи ти бачив ще таку красу? Очі-як небо. А брівоньки! А личко! А уста! А коса, розкішна, тісно заплетена! Дивився б і ніколи б не надивився на її вроду. Подих перехопило, мову у парубка відняло. І таке диво має дістатися отій потворі? Отому злому чоловікові чи звірові?Та нізащовсвіті! Кра ще він все життя проведеутому сирому підземеллі, а не допустить, щоб таке сталося. А дівчина сяйнула на парубка очима раз, вдруге і втретє – і зашарілася вся, ніби троянда під ранковим сонцем.