У вітру на крилі

– Котику, муркотику,
чом такий брудний?
– Ти допоможи мені
і мене помий.
Чом бродив ти котику,
десь по болотах?
Я шукав товариша
у чужих світах.
Дітки люблять котиків.
Хто того не зна?
За тобою плакала
дівчинка одна.
Солодко примружившись,
котик усміхнувсь:
– От, коли б не плакала,
я б не повернувсь.

Горобець

Вставай, бо прилетів твій горобець.
Він їсти хоче. Дай йому крупець.
Нехай радіє й голосно цвірінька.
Кому завадить його пісня дзвінка?
Піснями простими і геть непоказними
Він душі звеселя нам в люті зими.
Допоки ти малий, – кажу дитині, –
Зроби добро хоч тій малій пташині.

Про Петрика

Велосипед у Петрика
новенький – аж блищить.
На ньому покататися
всім хлопчикам кортить.
Та Петрик гордо супиться –
нікому не дає:
нехай усі дивуються,
що він у нього є.
Та дивуватись хлопчики
так довго не могли.
Ще трішки подивилися –
та й геть собі пішли.
І вже лунають вигуки,
хтось копає м’яча –
в футбола грають. Петрика
якраз невистача.
Ну, що робити,Ю Петрику?
Справжнісінька біда!
В футбола грати хочеться
і велика шкода.
Від хвилювання кидає
то в холод, а то в жар.
Ну, як вони без Петрика?
Та він же – воротар!
Велосипед виблискує
забутий під кущем,
А Петрик наче блискавка,
полює за м’ячем.
Забили б, певно, гола їм,
а може, що і два,
та Петрик на посту своїм,
пильнує не зіва.
Надворі вже смеркається,
уже трава в росі.
На велику катаються
по черзі хлопці всі.
Додому час розходитись.
У слід гукає хтось:
“Виходь уранці, Петрику,
і велик свій винось”.
Сон огортає хлопчика,
солодкий, наче мед.
Як добре, що у Петрика
новий велосипед.
По небу зорі плавають,
горить Волосожар…
і буде, певно, з Петрика
чудовий воротар.

Про хлопчика Юрка і котика Мурка

Жив собі з мамою хлопчик Юрко,
Був в того хлопчика котик Мурко.
Хлопчик Юрко не любив молок,
Та полюбляв його котик Мурко.
Дуже обидва дружили вони,
Навіть однакові бачили сни.
Що робив Юрчик, те й котик робив.
Тільки що хлопчик мишей не ловив.
Мама хвалила за спритність Мурка,
Часом сварила малого Юрка:
– З котиком так пустувати неслід.
Ти ж таки хлопчик, а він собі кіт.

Вперше до школи Юрасик іде.
Мама за руку його не веде –
Він самостійний, дорослий вже він.
Котик Юркові біжить навздогін.
– Ти це куди? – насварився Юрко.
Та не послухався котик Мурко:
Хвостиком він спересердя махнув –
І навпростець по городах майнув.

В школі перерва – і галас, і крик.
Котик Мурко до такого не звик.
Та неодмінно його відшука,
Свого товариша, свого Юрка.
Тільки у школі багато так їх,
Хлопців й дівчат – і чужих, і своїх,
Хлопці хотіли зловити його,
Тільки у Мурчика кігті – ого!
Раптом дзвінок – і нова дивина:
Знову запала кругом тинина.

Йде коридором поважний Мурко,
Чує – аж там за дверима Юрко!
Щось там розказує… Голос дзвенить…
Мурчику хочеться в клас хоч на мить…
Двері зачинено. Хто ж його зна,
Як відчиняється клямка міцна.
Він ще дверей таких не відчиняв.
Котик заплакав розпачливо: “Няв!”
Чемно у вчителя хлопчик питав:
Можна я випущу свого кота?

В школу за мною мій котик прийшов.
Як же він тільки мене тут знайшов?
Двері мерщій відчиняє Юрко –
І на порозі поважний Мурко.
Повагом входить в Юрасиків клас.
Діти усі засміялися враз.
Вчитель сказав: – Дуже радий за вас.
Дружбу таку поважатиме клас.
Діти сміються, а може й дарма.
Жаль, що для котиків школи нема.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − five =