Стояла осінь

Стояла осінь у святкових шатах,
когось чекала, сум в її очах…
втомилась ліс багрянцем прикрашати,
хотілось відпочити по трудах.
До неї підійшла я і спитала:
невже не пам’ята мене вона?
Безжурно липа гіллям похитала:
мовляв, не зна тебе, либонь, не зна…
Стояла осінь у тривожній сумі,
прикрила шати золотим плащем,
хилився тихий вітер у задумі,
крізь сито небо сіяло дощем…
Лягав туман, немов серпанок білий…
Зіщулилось від холоду вікно.
Стояла осінь смутком посивілим,
як і колись, як вчора, як давно…

Осінній вальс

Із листя заметілі…
У танці листопад…
Це осені весілля
святкує пізній сад.
Посходилися гості –
розвихрені вітри,
і вальс танцює осінь.
Раз – два – три, раз, два, три.

І я пливу у вальсі,
замріяно пливу.
Живу, немов на Марсі,
У спогадах живу.
Хвилює серце й досі,
що там не говори,
коли танцює осінь.
Раз – два – три, раз, два, три.

Вона собі пустує,
з вітрами заграє,
чаклує і жартує,
багрянці роздає.
І срібла мені в коси
насипала – бери!
І знов танцює осінь.
Раз – два – три, раз, два, три.

ЗИМА, ЗИМА… І БІЛЬШЕ НІЧОГО

Зимо, почекай

Ти почекай, зимо, ще почекай,
Не забирай ще в осені права –
Ще не зів’яли квіти і трава,
Снігів своїх ще ти не розпускай.

Ще не схолола річка від жалю,
І хвилі не спинили біг прудкий,
І вітер ще від пахощів п’янкий.
І я ще по-весняному люблю.

Листочок жовтий ще колише став…
Тебе ніхто ще в гості не просив…
Та вже сніжок дороги притрусив –
Прийшла зима, бо час її настав…

***
Ідемо на санях,
збуджені й щасливі,
начебто ні в кого
і проблем нема.
Радо зустрічала нас
в білосніжнім диві
і з старим морозом
молода зима.

Їдемо у казку,
у правдню казку.
Гілка не пуска нас,
гілка зупиня.
Та дарує вітер
нам ласку, і сріблястий місяць
обійма коня.

У зими сьогодні
снігові обжинки,
і вона зібрала
добрий урожай.
І дарує щедро
крижані сніжинки,
застелила ними
дорогий мій край.

Ніч така прозора
і від снігу біла,
аж у небо лине
відгомін пісень…
Зимо царівнице,
що ти наробила!
Цілий світ змінила
за один лиш день.