Дві зажури
Колись у безхмарній зажурі
ім’я твоє винирне раптом.
І я засміюсь і заплачу,
і я закричу й заспіваю
у розпачі і безнадії,
в любові і терпкій знемозі.
А потім зітхну у чеканні
і тихо скажу своїй долі:
“Спасибі тобі, моя доле,
що спогад мені залишила,
що серце дала мені ніжне,
що знала я муку кохання…”
Колись у своїй у зажурі
ім’я моє винирне раптом.
І ти усміхнешся спогорда
і скажеш здивовано й просто:
“Це д треба! Вона так любила,
до зречення і до безтями…
Вродлива була і розумна”.
І навіть зітхнеш ненароком.
І далі пливтимуть над світом
два наших далеких зітхання,
і, може, зійдуться до купи
дві наші безхмарні зажури.

Лови зорю

Коли засне у зоряному літі
в моїм саду троянда у вінку,
скажу тобі, єдиному на світі,
про ту любов безмежну і п’янку.
Лови зорю, вона летить до тебе,
візьми її у серце своє.
Не треба слів і усмішок не треба,
мені б лиш знать, що ти на світі є.
Мені б лиш знать, що ти живеш щасливо,
що у душі весна квітує знов.
Мені б лиш знать, що всі громи і зливи
пройшли повз тебе і твою любов.
Ти не приходь, коли тебе покличу,
та пісню ту собі запам’ятай.
І не питай, чом смуток на обличчі…
Про смуток мій нічого не питай.

***
Тепліло на душі від теплих рученят,
ясніли небеса від синіх оченят,
хмарина пропливла – і зникла в далині.
Потрібен дощ в землі, а сонечко мені.
Дитя моє тупоче по землі,
ще ніженьки слабкі, ще рученьки малі,
та я йому скажу, щоб знало те маля,
що небо це – його, що це його земля.

Зірка впала в серце

Цей вірш потоне в моїй ліриці – і ні одна істота на світі не знатиме, що він
написаний для Вас. І Ви не знатимете, бо я Вам не скажу…

Почула Вас – і зірка впала в серце,
на саме дно.
Здалося мені, що випила я вперше
хмільне вино.
Не знала, хто Ви і не знала, чий Ви,
чия любов…
І листопада кінь золотогривий
гуляє знов…
Дві наші долі кинув на терези –
і одвернувсь.
Ваш погляд і розумний, і тверезий –
аж я боюсь.
Боюсь в очах побабчити погорду
чи тінь жалю…
Дзвенить в душі замріяним акордом:
я Вас люблю…
Жбурляє осінь листя поруділе
в моє вікно.
“Ну, пригубіть, – прошу я Вас несміло,
– оте вино…”
Хай в серце Ваше упаде зірниця
й згорить на дні…
І осінь та колись обом насниться –
Вам і мені…