У вітру на крилі

Ой, на горі дуб зелений
(за мотивами народних пісень)

Ой, на горі дуб зелений,
а в степу – козак ранений,
лежить, кров’ю ізтікає
та з коником розмовляє:
“Ой, ти, коню-кониченьку,
знайди тую криниченьку,
де дівчина воду пила,
відеречко утопила.
А як вийде вона з хати
відеречко діставати,
то заіржи, коню, в тузі –
хай заплаче трава в лузі.
Хай почує моя ненька,
моя сестра молоденька,
а ще в лузі калинонька,
а ще тая дівчинонька.
Нехай піде, мене збудить,
поховає та й забуде,
сама собі
заміж вийде,
а на мені трава зійде”.
Ой, на дубі голуб гуде –
долиною дівча іде.
Дівча іде, гірко плаче:
“Де ж ти, де ж ти, мій козаче?”

Таємниця

Таємниця у мене була,
хоч і знало її півсела:
я закохана в тебе, Андрію,
ти приходиш в мій сон в мою мрію.
А якби ти посватав мене,
я б тобі рушники подавала.
Таємницю підслухав мою
вітерець, що блукав у гаю.
І мені посміхнулася річка,
і кивнула привітно смерічка,
спів пташиний гучніше лунав,
ти один таємниці не знав.
Тільки сором про це говорить.
Хай у полум’ї серце згорить.
Подивися на мене, Андрію,
своїм поглядом в стужу зігрію.
Я чекаю тебе, так і знай,
восени старостів засилай.
З наших помислів і з наших снів
я народжу тобі двох синів –
двох соколів, струнких і високих,
і таких, як і ти, яснооких.
А коли буде ласка твоя,
ще і донечку, гарну, як я.

Інопланетянка

Тетянка-інопланетянка –
чомусь мене так прозивали.
Я прокидалася щоранку –
і в мене крила виростали.
І так хотілося злетіти,
та не зліталось… Жаль… не вмію.
Бо мало тільки лиш хотіти –
ще треба здійснювати мрію.
І сни я бачила космічні,
сни про минуле і прийдешнє,
і неземні такі й незвичні…
Я, може, й справді нетутешня?..
Тетянка-інопланетянка…
Дражнились хлопці – от морока!
Літала в космосі до ранку
і засинала на уроках.
І фантастичні аргонавти
мене чекали десь на Марсі…
І я не чула, що казав ти,
і я не чула, як сміявся.
Та час минав. Я підростала –
і сни розвіялись космічні,
уже й літати перестала.
Була земна і прозаїчна.
А ти дивився якось сумно
й чогось чекав. Чого – не знаю.
Мене, статечну і розумну,
ти не сприймав у цьому краю.
Щось не збулось… Щось не здійснилось…
Вже відцвіла моя веснянка…
Тобі ж дівча химерне снилось –
Тетянка-інопланетянка…
Не можна красти і не можна пити,
і не дай Бог, щоб хліб на землю впав…
Ти пам’ятаєш, тут стояла хата?..
І перелаз, і зілля під вікном…
А як тоді співали тут дівчата…
Приколиши мене далеким сном…
– Не приколишу, не присплю тривоги –
ти краще виплач всі свої жалі.
А ще роззуйся. Тільки босі ноги
відчують силу рідної землі.
– А де ти стежка, що через городи?
– Нема. Позаростала бур’яном.
– А вишня та… Либонь уже й не родить…
Що тут росла під маминим вікном…
– Нема і вишні… Це ж тобі вже років…
– Не треба, не лічи… вже скільки є…
– То ти береш мене у свій неспокій?
– Беру тебе, бо ти ж таки моє.
І ми пішли з дитинством босоногим.
Сплелись літа, і весни, і зима…
І мама вслід дивилася з порога,
і вишня, що її давно нема…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fifteen + three =