НА ВІТРАХ

На зелених вітрах і на білих,
на вишневих і на вороних
пропливли мої роки, пробігли,
я їй не встигла натішитись з них.
Осідлаю я вітра рудого
й за роками услід поспішу,
та не знаю, чи знайду дорогу,
чи не збочу кудись за межу.
Ой, ти, вітре, не вій серед поля,
дожени вороного коня,
бо на ньому втіка моя доля,
мчить від мене кудись навмання.
На вишневих вітрах мчить кохання,
зупини його, ой, зупини,
і сльозу, і тремтливе зітхання
на часинку мені поверни.
На зелених вітрах легкокрилих
моя молодість лине кудись.
Зупини її, вітрику милий,
хай до мене прийде, як колись…
та рудий зупинився в знемозі:
“Не докличусь і не дожену”.
Не лишай же мене на дорозі,
серед поля, самотню, одну.
Пролетіли літа і пробігли,
лиш відлунюють пісню гаї…
на зелених вітрах і на білих
линуть спогади терпкі мої…

* * *
Мене малу взяла за руку мати
І повела у поле навесні,
Щоб знала я, як пахне рута-м’ята,
Як дихає земля у тиші.

І цвів барвінок, і цвіло там небо,
І жайворова пісня теж цвіла.
Казала мам: “Це усе для тебе”.
І я тоді щасливою була.

Казала мама: “Це – Вкраїна, доню!”
І я, хоч зовсім ще була мала,
Подякувала господу і долі,
Що зроду українкою була.

ВЖЕ ДВІ ТИСЯЧІ ЛІТ …
Вже дві тисячі раз Вифлеємська світилась зоря,
і дві тисячі раз ми сказали: “Христос народився!”
Він на землю прийшов для любові, і щастя, й добра,
дав розп’яти себе і воскрес, і живий нам явився.
Серед зла і пітьми, серед всяких буремних негод
Віфлеємська зоря нам з віків ще і досі зоріє.
Ми благаєм Тебе: порятуй наш стражденний народ,
поможи, Пресвята Богородиця Діво Маріє!
Ми шануєм Тебе, славлять наші Тебе кобзарі,
та у клопотах днів чудеса не завжди помічаєм.
Нам казали батьки, нам співали про те матері,
як спасла Ти колись від погрому Святий наш Почаїв.
Вже дві тисячі літ від Різдва. Помінялись часи,
та не кращає світ, і нам прикро сьогодні від того.
О царице небес, Ти уклінно за нас попроси
Все благого Отця, свого Сина і Духа Святого.