Купіть мені, тату, коня
(Колі Довгалюку, що вже виріс)

Купіть мені, тату, коня.
Я буду його доглядати,
І пасти його й напувати,
І верхи скакати щодня.
Товариш сказав: “Далебі –
Навіщо тобі та тварина?!
Якби мотоцикл чи машина –
Тоді б я позаздрив тобі:”.
Йому я сказав:
Ну й дивак!
Мій коник почує лиш волю –
Без траси поскаче по полю,
І буду я справжній козак.
А грива його, а сідло!
На ньому я птахом полину,
Об’їду я всю Україну
Й повернуся в рідне село.
Матуся з порога:
– Невже
Не чуєш, як крешуть підкови?
Кінчай недоречні розмови –
Твій кінь під віконцем ірже.

У баби Марусі

Жили на подвір’ї у баби Марусі
Кіт і собака, і кури, і гуси,
Качки, порося, дві корови великі,
Маленькі курчата й чотири індики.
Мирно жили. Кожен знав своє місце.
Баба Маруся давала всім їсти.
Слухали беззастережно її.
Кожен обов’язки мав тут свої.
Собака – той гавкав, впопад – не впопад:
У всьому любив він порядок і лад.
Корови давали усім молоко.
А кури – своє: “Кут-кудак!” і “ко-ко!”
Кури курчаток маленьких пасли,
Кури ще яйця ретельно несли.
Котик мишей ловив, скільки лиш міг,
Всіх їх складав під бабусин поріг.
Щоб знала бабуся, що котик Мурко
П’є не даремно смачне молоко.
Всі собі мирно й щасливо жили,
Поки аж свята у дім не прийшли.
Баба Маруся, не мов молода:
Бігає, миє, гостей вигляда.
Що ж готувати? Ну просто біда!
Треба зарізать когось, та шкода!
Всіх вона любить, всі люблять її,
Кожен обов’язки знає свої.
Як їй, скажімо, без півника жить?
Хто її буде зраненька будить?
А поросятко, індики, качки…
Всі вони гарні і любі такі.
Ні, не заріже нікого вона.
От, тільки гості, що скажуть, – хто зна.
В баби Марусі у домі не пусто:
Є огірки, помідори, капуста,
Будуть вареники – їж досхочу.
– Я ще й смачних пирогів напечу.
Їжте, частуйтесь, чим хата багата.
Тільки без м’яса обійдуться свята.
Раді всі кури, індики і гуси, –
Дякують щиро бабусі Марусі.

Два дощі.

Дощ перший

Небо сіє крапелинки
животворно води.
І біжать, спішать дощинки:
– Нам куди? Куди? Куди?
Розкривались квіти сонні:
– Пити! Пити! Хоч ковток!
Підставля свої долоні
кожен радісний листок.
І спішить веселий дощик,
не спиняється й на мить,
миє вулиці і площі
й на деревах шелестить.

Дощ другий

Ніч співає колискову,
затіває з вітром змову,
Тільки дощ собі іде.
Як дорогу він знайде?
То не дощик, а дощисько,
Та пустує, мов хлопчисько:
ходить босий біля хати
і ніяк не хоче спати.
Дощ іде без парасолі,
сни нашіптує для Олі –
і веселі, і смішні,
щось шепоче і мені.
Дощ ніяк не вгомониться.
ну чому йому не спиться?
Я б його приколисала,
Та сама давно вже спала.