До дитячого серця

Про хлопчика Олега
(Олегу Сірчишину)

Хлопчик Олег до бабусі приїхав.
Втіха бабусі й Олегові втіха.
Тільки Олег той ганяв по селі
Так, що й не чув під ногами землі.

Просить бабуся: “Обідать пора”,
Але у хлопців якраз саме гра.
Біганки, лапанки, стрибанки, хованки,
Ніби у ньому пружинки заховані.

Вечір на землю утомлений ліг.
“Де ж той Олег? Ну куди він побіг?”
Кличе бабуся, гукає – дарма.
Де вже шукати, не знає сама.

Але нарешті Олег той іде –
Хлопчика нічка за руку веде.
Він би ще бігав, та темно уже:
ніч отаких пустунів стереже.

Скоро Олег вже додому поїде:
З вересня хлопець до школи вже піде.
Журиться бабця : ну як же вона
Буде тепер без свого пустуна?

Про Сашка
(Сашкові Сірчишину)

Сашко собі зростав нівроку,
батькам на хлопчиків везло,
і на канікули щороку
до бабці їздив на село.
Любив бабусю, як годиться,
і клопоту не причиняв,
носив їй воду із криниці,
маленьких каченят купав.
Завзятий, спритний, енергійний,
не схожий був він на страшка,
і навіть той індик-розбійник
боявся хлопчика Сашка.
Пушок, собака, той з ним дружить,
а про котів і не кажіть.
Коли він армію відслужить,
то, може, тут і буде жить.
– Ви, бабцю, трохи почекайте:
Роботу всю Вам пороблю.
Корову лиш не продавайте, бо я вареники люблю.

Про Юрасика
(Юрі Юрі Довгалюку)

Є у Юрасика мама і тато,
Є ще бабуся, на ласку багата,
Є ще у нього братик Микола,
Любить його і не кривдить ніколи.

Тільки на пустощі хлопчик багатий –
Тісно йому і надворі, і в хаті.
От, якби можна не вчити уроки,
Він би в футбола ганяв без мороки.

Взимку б на санках катавсь, як годиться.
Але не можна, бо мама свариться.
Тато показує пасок широкий…
Певно, вже краще він зробить уроки.
Зробить скоренько – той лишиться час,
Що з ним роботи придума Юрась.