Зелені свята

Татарським зіллям застелили хату,
і всюди клечання… Зелені свята…
У хаті – цілий ліс – аж терпко грудям,
нам на добро й на пошанівок людям.
До Бога молитви ми шлем родинно…
Татарське зілля пахне дивно-дивно…
Чому татарське? Хто це може знати?
Вареники на стіл готує мати.
Я все питаю, все про щось питаю –
багато хочу знати й мало знаю.
І по голівці ніжно гладить ненька…
Зелені свята… й я… така маленька…

А пам’ятаєш?

Подаруй мені ляльку, Лідо,
шматиняну, звичайну ляльку,
що в садку ти ховала від мами,
маскувавши її у ломаччі.
Де ж це видано, щоб школярка,
що вже вчиться у першому класі,
досі бавилася ляльками!
А тобі так хотілося бавитись.
І ти бавилась собі нишком.
І лежала лялька і книжка,
І ніщо не було тут зайвим.
Подаруй мені, Лідо Андріївно,
шматиняну, звичайну ляльку,
ту з колишнього нашого вчора,
що називали чомусь дитинством…

Ти плакала, коли палець збила
об гостру каменюку на дорозі.
І капали твої гарячі сльози:
– Я не хотіла, Таню, не хотіла.
І змочений сльозами подорожник
мені до ранки ніжно прикладала.
І у сльозах стурбовано питала:
– Вже не болить? І голос був тривожний.
Мені боліло, але я терпіла,
бо знала, що тобі болить у двічі
мій збитий палець. Камінь на узбіччі
і ти мала, заплакана і мила.

Тиша
(З нічних етюдів)

Пахла тиша яблуневим цвітом
і дзвеніла ранньою весною,
панувала над заснулим світом,
над якоюсь диво-таїною
Вже й чарівники либонь втомились,
діти сплять, і казкарі поснули.
Казка спить. І що то їй наснилось?
Приключки майбутні і минулі.
Кучерявим вербам сниться вітер,
в берізкам білим – зелен-клени…
Пахне тиша яблуневим цвітом
й заглядає у вікно до мене…