Таїна

НЕСПОКУТНИЙ ГРІХ

Не кривдь слабкого і не бий лежачого,
Не пошкодуй голодному шматка.
Зімліло серце, як таке побачило:
Бабуся хліб бере із смітника.
Чиясь бабуся і чиясь-то страдниця,
А може бути так, що й нічия …
Була б для когось втіха і порадниця,
Але життя віднесла течія
До смітників … І роси з неба капали,
Лишали зорі непомітний слід …
То не роса. То ангели заплакали,
Що та бабуся мерзне без чобіт.
Прийде в самотність пустки незігрітої
І тихо ляже в свій холодний біль.
І не розкаже втомленому світові,
Що важко їй, ще важче, ніж тобі.
І ти, до чого б не була приречена,
Відповідати мусимо за всіх,
Не забувай її життя знівечене.
Це наш вселюдський неспокутний гріх.

ПРОЩАННЯ

Стояли тихі українські ночі.
А мила очі мружила чомусь.
Я все дивився у кохані очі
І думав, що я може не вернусь.
– Прощай, кохана, бо я йду до бою.
І може то вже мій останній путь.
Ми може більш не стрінемось з тобою,
Та ти мене, дівчино, не забудь.
Прощай, прощай, прощай, моя єдина.
Мене не буде, але ти живи.
І якщо ти колись народиш сина,
То іменем моїм його назви.
А коли син твій доросте до зброї,
Скажи йому, аби він теє знав,
Що носиш, сину, ти ім”я героя,
За Україну він життя віддав.
Час промине, і я це добре знаю,
Ти вийдеш заміж – доля вже така …
Лиш про одне я так тебе благаю:
Не йди, кохана, за більшовика.
Я знаю, що війни колись не буде,
Хоч ворог ще не всіх нас подолав.
То може він стріляв у мої груди,
Чи в моїх друзів може він стріляв.
Прощай, прощай, не плач, моя кохана.
Мене не спинить ненависть сліпа.
Ти розкажи, коли мене нестане,
Про нашу славну армію УПА.
Дай поцілую, це востаннє, може.
Прощай, прощай ! Не плач і не журись.
Якщо ми в тім бою не переможем,
То, вірю, переможемо колись.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × one =