Таїна

22.
Та й справа вже не в бакшиші.
Комусь дістануться шиші,
аби лиш голова вціліла.
Бо тут такеє, бачиш, діло …
Про неї знає вже султан,
про її очі, її стан.
Її чекають у сералі.
А другої такої кралі
отак відразу й не знайдеш.
Так за нізащо пропадеш.
Комусь-таки свербить вже шия,
а доля темні шати шиє.
Когось вже кара не мине.
Алах беріг-таки мене.
А збіса гарне те дівча …
Що там верзе те татарча ?
Піду, послухаю ще зблизька.
От причепились до хлопчиська.
Якби воно, таке хистке,
могло придумати таке,
тоді його хоч у паші …
Чомусь так прикро на душі.
З хлопчиськом тим дурна затія.
Але сказати я не смію
нехай як хочуть … Радий я,
що це турбота не моя.
А не дурне було дівчатко.
І мову знало для початку.
Та тсс ! Продовжують питати
того хлопчиська. – Ну, Рафате …
Скажи, не бійся. Мав би знати
хоч щось про тую колотнечу.
Чи не казала щось про втечу
гяурка та ? – Ні, не казала.
Вона вже й мову трохи знала.
Вона старанною була.
І як вона таке могла ? ..
Вже по-татарськи розуміла,
співати навіть трохи вміла
пісень татарських. О, Алах,
не спритний я в таких ділах.
– Скажи тепер мені, Рафате …
Мені казали, твоя мати,
здається, теж із України ?
І ти у неї син єдиний ?
У нього не було вже страху.
– Єдиний син. Видать, Алаху,
хай буде славен у віках,
бо все в його міцних руках,
так захотілося, щоб я,
зі мною й матінка моя
зазнали горя чималенько.

23.
Та зараз мова не про те.
Так, моя мати з України,
і я у неї син єдиний.
А батько з іменем Алаха,
не знав ні втоми він, ні страху,
міцна була його рука,
упав від шаблі козака.
А та гяурка, щоб ви знали,
коли вже настрою не мала,
на мене гримала, сварила,
по-українськи говорила
і називала бозна-як.
Я все терпів, бо мусив так.
А щоб про втечу – то ні слова.
Якби була така розмова,
про те сказав би кому слід.
Стояв спокійний, але зблід.
– Заприсягнешся на корані ?
– Хоч зараз. В голові туманній
роїлась думка, що Алах –
не помічник в таких ділах.
Але ж за гріх цей не скарає.
Хіба ж він серця сам не має ?
Хіба ж любов – такий вже гріх ?
Тоді карати треба б всіх.
А він хотів ще на корані
в любові клястися коханій.
І засміявся, бо Оксана
не визнає його корану.
– Чого смієшся ти, Рафате ?
– Подумав, як могли гадати,
що я втікачці допоміг.
Я не зумів би і не зміг.
Хоч втеча та не має змісту,
тут треба спритності і хисту.
Її ось-ось, либонь, знайдуть
і, куди треба, відведуть.
Якщо довіри в вас нема,
вона розкаже вам сама,
чи був причетний я до втечі.
Жінки слабкі на тії речі,
коли рятунку вже нема.
Вони повірили йому.
І падав місяць у пітьму,
і снились зорям ясні очі,
чи то юначі, чи дівочі.
Навіщо снились і чому ? ..

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × three =