Таїна

ПРОХОДИЛО ЛІТО

А повз мене проходило літо,
гріло сонцем, вмивало дощем,
на городі пишалося квітом,
обгорталось зеленим плащем.
І гойдало високі тополі,
і гойдало у полі жита,
не питаючись дозволу в долі,
крокувало крізь наше життя.
Ой, літа, як ви швидко минули !
А про зими вже що й говорить …
Десь вони у світанках заснули,
тільки ватра від сонця горить.
Тільки серце здригнулось тужливо:
не сумує уже, а болить.
Та для вічності це не важливо –
це для вічності навіть не мить.
Повернутись назад неможливо.
Що попереду ? Що ще моє ?
Та зозуля замовкла зрадливо –
не кує мені літ, не кує.
Тільки друзі мене не забули.
– Сумувати немає причин.
Не кують серед літа зозулі.
Почекай до весни, відпочинь.
Я занурююсь в сонячне літо,
я босоніж іду по траві.
Та соромлюсь віночок із квітів
пронести на своїй голові.
Хтось мене ще не так зрозуміє –
про свій вік забувати не слід.
Хто старітись не може, хоч вміє,
тому трішечки меншає літ.

ОСІННІ МЕЛОДІЇ

ЩЕ ЛІТО, АЛЕ …

Схилилося вже сонечко до осені
І літу посміхнулося – прощай.
І незабаром у небесній просині
Замають крила перелітних зграй.
І полетять шляхами перелітними,
Свій смуток залишаючи ланам.
Потішмося ще трішки днями літніми,
Бо їх так мало залишилось нам.
І вже не той вітрисько над покосами,
І не про те задумались ліси.
Ще літо, але терпкий запах осені
Вже докида осінної краси.
Ще літо, але з нами вже прощається,
Скупіше сяє сонечко з небес.
На жаль, літа назад не повертаються,
На світі не бува таких чудес.

ОСІННЄ ТАНГО

Ти такий манливий, наче осінь.
Ти такий усміхнений, мов сон.
Закружляєш вітром біля сосен,
Сонечком заманиш у полон.
І розтопиш душу, мов крижину,
Обігрієш серденько на мить –
І полинеш за якусь хвилину –
І байдуже, що комусь болить.
– Досить, –
Тебе осінь просить.
З нею
Тебе прошу я.
Тільки вітер
Звідкілясь доносить,
Як відлуння тихе,
Твоє ім”я.

Я тебе, зрадливого, забуду
І до мене стежку не топчи –
Я твоєю більше вже не буду.
Осінь зачарована мовчить.
Подивлюся в очі, мов безодні,
Що сховались в очереті брів,
Щоб мене ти завтра і сьогодні,
Щоб мене ніколи не зустрів.
– Досить, –
Тебе осінь просить.
З нею
Тебе прошу я.
Тільки вітер
Звідкілясь доносить,
Як відлуння тихе,
Твоє ім”я.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 14 =