Таїна

Тетяна Фролова

ПРО ГРІШНЕ І СВЯТЕ

ЯК НАМ СЕЛО ГОРІЛО

(Реквієм, молитва, гімн)

Нагадаю … Скаже хтось: – Для чого
те минуле знову ворушити ?
Не були причетні ми до того.
Нам би жити, просто собі жити.
Може, було б краще, щоб забули
Те сумне, таке страшне минуле.
Ні, не можна. Мусим пам”ятати.
З року в рік, і немовля, і мати.
Бо добра поменшає на світі,
бо від батька відречуться діти,
бо земля родити перестане,
кожна постать перед нами стане
тих, хто жив колись на тій землі,
в нашім серці, в нашому селі.

Ти пам”ятай, не забувай ніколи.
Шугала смерть. Точилася війна.
Криваве серце кам”яніло болем.
А сльози … їх не виплачеш до дна.
Ще не було когось тоді на світі.
А хтось вже був. При сонці і зорі.
Горів Молотьків. Лементіли діти,
у розпачі ридали матері
і гинули, постріляні й палені,
вмирали, і величні, і святі.
Завіщо ? .. І не знав той світ шалений.
Хто ж їм приніс пекельні муки ті ?
Горів Молотьків. Що людина може !..
На кого пожалієшся ? Кому ?..
І плакала стражденна Матір Божа,
Завихрена у чорному диму.

„Ой, помню, помню я той час,
як нам село горіло.
Вогонь той досі не погас,
а серце почорніло.
Горів Молотьків ніч і день,
його не загасили.
Там було чути плач дітей
і матерів та сиріт”.

Не женіть з пожарища птаху.
Вона, як той відгомін страху.
Чорний крук … Нехай собі літає …
Він у брата-ворона питає:
– Що це ? Я такого ще не бачив.
Плаче сойка. Дикий голуб плаче.
Не горить вже, тліє пожарище,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − twelve =