Таїна

МАРИНКА НА ХМАРИНЦІ

Захотілося Маринці
Покататись на хмаринці.
– Стій, мій коню, постривай
І на мене зачекай.
Притягла з сіней драбину
Та й залізла на хмарину.
Умостилася зручненько.
– Ти пухнаста і м”якенька.
Я, здається, не важка.
Жаль, не маю батіжка.
Ти не коник-стрибунець,
Ти – мій килим-літунець.
Но-о ! Поїхали ! Гаття !
Отаке воно життя.
Рушило дівча у мандри.
А яке ж то вороття ?
Ще махнула: – ну, бувайте !
Та мене не забувайте !
На хмаринці попливла,
Ніби там завжди була.
Тільки кури та індики
Закричали: – ну куди ти ?
Песик виглянув із буди:
– Ми тебе чекати будем.
Більш нікого не було –
Подалися всі в село.
От пливе вона над лугом
І над річкою, над Бугом,
І над лісом, і над полем,
І над степом, і над морем.
Тут зробилося їй лячно.
– Я вчинила необачно.
Скільки там внизу води !
Тільки спробуй, упади !
Я ще й плавати не вмію.
Отепер я розумію:
Без дорослих щоб нікуди !
Що ж тепер зі мною буде ?
Тут піднявся сильний вітер.
Віяв, як несамовитий.
Він і віяв, і кричав,
І хмаринку швидко мчав,
Але дівчинку Маринку
Зовсім він не помічав.
Хмара чорною зробилась
І сердито з вітром билась.
– Я тепер вже штормова –
І велика, і нова.
Де ж поділись кораблі,
Що відбились від землі ?

2.
Будуть в них тепер проблеми,
І великі, і малі.
Пролетіли вже над морем.
Сонце глянуло бадьоре.
І облишив вітер їх –
Полетів шукать своїх.
А Маринка на хмаринці,
Як на пуховій перинці.
Щось би з”їла, та дарма:
І шкориночки нема.
Обізвалася хмаринка:
– Ну й відважна ти, Маринко !
Я й не думала, що ти
Не боїшся висоти.
– Висоти я не боюся.
Тільки жде мене матуся,
І хвилюється бабуся,
Ще й товаришка, Настуся.
Вже прийшов з роботи тато
І пішов мене шукати.
Чи не знаєш часом ти,
Як мені допомогти ?
Як мені зійти на землю
Із такої висоти ?
– Ні, не знаю. Я нова,
Я вже хмара грозова,
Прогримлю тепер громами.
– А мені пора до мами.
І заплакала Маринка,
Разом з нею і хмаринка –
Серед вулиць, серед площ
Вже почався літній дощ.
І не знала хмаринка,
І не знала Маринка:
Щоб із казки перекинутись,
Треба просто їй прокинутись.
Все це їй надумалось,
Все це їй наснилося.
Доки спала дівчинка,
Небо прояснилося.
Біля ліжечка мама стояла
І тихо у доні питала:
– Чом у сні ти плакала ?
– То хмаринка капала.
– Прокидайся, донечко.
Встало ясне сонечко.
Дощ відшумів,
Грім відгримів.
Ранок настав.
Котик вже встав,
Сидить, муркоче,
Снідати хоче.

3.
Мерщій вмивайся
Та одягайся.
Сон у ліжку зостався,
День новий почався.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ten − 8 =