Таїна

ЛІТНІ ЗАМАЛЬОВКИ

ЧЕРВЕНЬ

Найдовші дні і короткі ночі.
Це червень мені заглядає в очі.
Я маю від того солодку втіху.
Між літом й зимою він ставить віху.
І хоч ще далеко зима з чудесами,
Десь там ще за горами і за лісами,
А на нас чекає ще літня спека,
Лелечат вчить літати розумний лелека.
Й починають потрохи коротшати дні.
І від того сумно стає мені.
Я гукаю до червня: – ти почекай.
А він сміється смачними суницями
І моїх онучат засмаглими лицями.
І не хоче чекати. Не хоче – і край.

ТОПОЛИНА ЗАВІРЮХА

Тополина завірюха
Закружляла, замела,
Застелила білим пухом
Вже, напевно, півсела.
Білий пух літає всюди
І в оселі заліта.
Нагадайте, добрі люди,
Молоді свої літа.
А високі тополі
Буйний вітер хитає.
В тополі про долю
Ніхто не питає.
Тополина доля,
Як доля людини:
Раз в рік зацвітає –
і пух потім лине.
Вже б зрубали ті тополі,
Аби пуху не було.
Та тополі, наче долі,
Бережуть своє село.
Всі на пух той нарікають,
А тополя, мов жива.
Вже грозяться, що зрубають,
Але то лише слова.
А високі тополі
Буйний вітер хитає.
В тополі про долю
Ніхто не питає.
Тополина доля,
Як доля людини,
Раз в рік зацвітає –
І пух потім лине.

ВИПАЛА РОСА

На квіти випала роса,
Неначе землю оновила,
Неначе світ благословила
На всі дива і чудеса.
На землю випала роса,
Заблисла на зелених травах,
Мов пісня ніжна і ласкава
З”єднала землю й небеса.
Так легко стало на душі.
Я посміхнулась миволі,
Неначе прикрощі та болі
Ввібрали тихі спориші.

СПРАВДИВСЯ ПРОГНОЗ

Я посміхаюся з вікна,
Бо я в кімнаті не одна.
Тут затишно й вечеря на столі.
А дощ собі сміється з нас,
Бо в нього є води запас,
І він іде босоніж по землі.
А дощ собі все йде та йде.
І не сховаєшся ніде,
Бо неодмінно він тебе знайде.
Допоки дах не протіка,
До чарки тягнеться рука,
Чекаю, може ще хтось увійде.
А у дощу нема проблем,
Ні аксіом, ні теорем,
Ні почуттів, ні будь-яких заноз.
Дерева мокнуть і кущі,
Синоптик мокне на дощі,
Та втіха є, що справдився прогноз.
Змиває бруд із вулиць, площ,
Омиє душу літній дощ.
Він змиє все – солодке і гірке.
Страждає наша оптика,
Жаль бідного синоптика,
Що напророчив сам собі таке.
І нічого боятися,
Що буде хтось сміятися,
А може й так, що весь гідрометцентр.
Та як би не сміялися,
А під дощем зрівнялися
Професор, і синоптик, і доцент.
Мурмилу на побачення.
Та це не має значення.
Бо що той дощ ? То, зрештою, вода.
Прогноз таки ваш справдився,
Неначе з небом радився
Ваш добрий і суворий Кульбіда.
За хмарами ви стежите,
Бо теж від них залежите:
Аби погода хоч на вихідний.
Така вже ваша доленька.
Носовська мокне Оленька,
Хоча вона й синоптик провідний.
Пошило сонце з хмари плащ,
А ти – хоч смійся, а хоч – плач,
А хочеш – просто мокни на дощі.
Дерева мокнуть і кущі,
Синоптик мокне на дощі.
Як добре, що придумали плащі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nine − six =