Таїна

ВЕСНЯНІ СОЛОСПІВИ

ЗИМО, НЕ ЛЮТУЙ !

Зимо, не лютуй, тобі пора.
Дивись, он скільки снігу намело.
Я б лютувала, якби помогло.
Та що тут вдієш, коли я стара ?
Пора в твої обійми льодяні.
І, хочеш чи не хочеш, треба йти …
Отак і ти, голубонько, і ти
Дорогу мусиш уступить весні.

Співає хурделиця пісню зимову,
Чи закличну, чи колискову.
А я поринаю знову і знову
У мрію казкову.
Співає хурделиця пісню весільну,
То самотню, то, може, спільну.
А я свої вірші натомлено сію,
А жати не смію.
Бо що то вже вродить із того насіння ?
Чи вистачить хисту і вміння ?
Під пісню хурделиці
Квітами стеляться
При замерзлім вікні
Мої вірші сумні.
Від зими я за вікнами схована.
Ще у кригу душа не закована.
Ні, ще рано, зимо, мені
В обійми твої льодяні.
А ти, чи хочеш, чи ні,
Скіпетр віддай весні.
Зимо, лютуй – не лютуй,
Шлях для весни приготуй.
Може ще й я під весну
Знову заквітну й воскресну
З-під льодяного покрову
І заспіваю знову
Хоч рік, хоч місяць, хоч день
Своїх найкращих пісень
Світу на гарну обнову.

НАРЕШТІ ВЕСНА

Де ж ти, весно, була ?
Я тебе так чекала,
Наче першу свою
Ще незнану любов.
Чи в далеких краях
Ти когось чарувала ?
І нарешті прийшла
У країну дібров.
Ось нарешті й весна.
І не віриться лісу,
Що зійшли вже сніги
І минула зима.
Незабаром напне
Він зелену завісу –
І на землю зійде
Ніби казка сама.
Вже виспівує шпак,
Урочисто й натхненно,
Аж торішній листок
Знов ожити схотів.
Обійми, поцілуй
І кохай так шалено,
Мов би птахом із вирію
Щойно летів.
Я покличу тебе
У закохані трави,
Ти мене поведеш
У мрійливі поля.
Соловей заспівав,
Наче змовник лукавий,
І від співу його
Оновилась земля.
Срібний місяць зійшов.
Витер очі спросоння.
Щось до зірки шепнув –
Й затремтіла вона.
Я простягну йому
Білий цвіт на долонях –
І гукну на весь світ,
Що нарешті весна.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − 10 =