Таїна

Вже Василько вклався спати.
Мама вийшла із кімнати,
„На добраніч” нам сказавши
(так вона чинила завше).
Тихо я сказала брату:
– Можеш ти хоч ніч не спати ?
– Як ? Всю ніч ? – А що такого ?
Чи не чув ти ні від кого,
що не спав хтось цілу ніч ?
– Чув, звичайно. Ясна річ.
Для дорослих це забава.
Для дітей важка то справа.
– Ніч не спати легко можна.
Знає те дитина кожна.
– Як тоді я завтра рано
в свій садок дитячий встану ?
– Як він встане ! От верзе !

4.
Скочив, вмився – от і все !
Прокидатися не треба
тому, хто всю не спав.
– А яка у тім потреба ? –
братик знехотя спитав.
– От дивак ! Це кожен знає:
Миколай Святий вночі
подарунки розкладає,
дітям казку несучи.
Подивитися цікаво,
як в кімнату увійде
і які він нам з тобою
подарунки покладе.
Я також не буду спати,
та одній – воно не те.
– Страшно так, – сказав мій братик.
– Не страшне те, що святе.
– Добре, – згодився Василько
і відразу позіхнув.
Позіхнув ще разів кілька –
і міцненько так заснув.
Я боролась до півночі.
А тоді без зайвих слів
сон мені заплющив очі
і кудись мене повів.
Я прокинулась зарання,
та Василько вже не спить:
розглядає подарунки
і папером шелестить.
І конструктор, і машинки,
і у кольорі казки,
і цукерки, й мандаринки,
ще й новенькі чобітки.
Вже й цукеркою смакує !
До сніданку ! Ну й меткий !
Наді мною ще й кепкує:
– Що ж ти спиш у день такий ?
Я скосила правим оком –
біля мене теж щось є.
І спроквола, ненароком
роздивляюся своє.
Повагалась ще хвилинку,
та забракло вже терпцю.
Розгорнуть котру торбинку:
ту найперше чи оцю ?
Розгортаю так неспішно,
ніби байдуже мені.
Сукня ! І яка розкішна !
Рукавички чепурні !
Ще й альбом, щоб малювати,
й фарби … Все, як у кіно.

5.
Звідкіля ж би міг він знати,
що хотіла я давно ?
Я Василькові сказала:
– Через тебе й я проспала.
Він у відповідь мені:
– Ти проспала, а я – ні.
– Не вигадуй, – я сказала,
– не повірю в те ніяк.
Я до півночі не спала,
а ти спав, як той хом”як.
– Я прокинувся за північ.
Так лежу собі, лежу.
Чую, десь співають півні –
Миколая стережу.
Раптом входить … сивий-сивий,
весь у білому дідусь.
Я замружився щосили,
навіть дихати боюсь.
Йде прямісінько до мене,
подарунки розклада.
Серце билось, мов шалене.
А ти спала. От шкода …
Нахилився близько-близько,
щось сказав й до тебе йде.
Я дивлюсь – а в нього різка !
От як кілька покладе !
– Як ? Ти бачив Миколая ?
І нічого не спитав ?
– А якби він насварився
і гостинці всі забрав ?
Все ж у мене недовіра.
Може, бреше братик мій ?
Але бреше дуже щиро,
хоче віритись самій.
А Василько невгаває:
– Знаєш, в нього борода …
Я зустрівся з Миколаєм.
Ти проспала. От шкода !
Оля, тітонька, не може
сміху стримати чомусь.
– А на маму він схожий
з бородою той дідусь ?
– Як на маму ? Від образи
наш Василько зашарівсь.
– Я б його впізнав відразу,
якби раптом з ним зустрівсь.
Тітка Оля теж прибігла
до племінничків своїх.
І весела, і привітна,
знали всі, що любить їх.
Бач, прибігла так зраненька,
на роботу поспіша.

6.
Налива їй кави ненька,
щоб зігрілася душа.
Розпашіла від морозу,
свою усмішку ховає.
І сказала: – по дорозі
я зустрілась з Миколаєм.
Я зустріла Миколая,
був він втомлений докраю.
Я гадала, в вас не був,
думала, про вас забув.
Миколай вам через мене
подарунки передав:
чи у нього залишились,
чи усіх він не роздав.
– Як ? – Василько аж підскочив,
– подарунки ще для нас ?
І до тітоньки у кошик.
Та шепнула я: – Не лазь.
Не забув ти, що умію
я давати стусани.
Я дістала ляльку Барбі,
а Василь наш – ковзани.
– Миколай трудивсь не марно, –
тут Василько наш прорік.
– Подарунки ! Це ж так гарно !
Жаль, це свято раз на рік.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 4 =