Таїна

ВІД ОСЕНІ НЕМА РЯТУНКУ

І б”є на сполох коник-стрибунець,
І б”є на сполох.
Жовтіє листя.
Літа вже кінець –
І сум навколо.
І на сторожі в осені стоять
Багряні клени.
Сумні листочки їхні вже летять
В вікно до мене.
На тих листочках імені твого
нема й не буде.
Сумує осінь. Знаю я чого,
І знають люди.
Та осінь зачаровує мене –
Це для початку.
Таке собі безжурне та сумне
Мале дівчатко.
Розпустить потім вітер та дощі –
Для поцілунку.
І щуляться дерева і кущі –
Нема рятунку.

АЙСТРИ

Вже жовтень сріблом дарував
Мінливу осінь,
А я шукаю поміж трав
Волошки й досі.
Сміються з мене: – Ну й чудна !
Які волошки ?
Сміялась осінь край вікна
Й журилась трошки.
Стояла осінь при вікні.
З своєї тайстри
Подарувала вже мені
осінні айстри.
– Нема волошок вже, пробач …
Бери, що маю.
І чувся сміх, а може й плач
Вітрів із гаю.
Схололі айстри, як зірки,
Дивились в небо.
А я зі спогадом гірким
Ішла до тебе.
Спішила спогадом своїм.
Я їх зігріти,
Бо залишилося ще їм
Так мало жити …

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − 8 =