Таїна

2.
а довкола дикий вітер свище.
Смерть справляє оргії, а пекло
з жаху заніміло і затерпло.
І нема села – сама руїна.
І ридає з горя Україна.
Попід тинню йде вона вночі,
молиться і плаче ідучи.
Б”є у груди велетенським дзвоном
і до тебе, Господи, з поклоном.
„ Отче наш ! Ти, що єси на небі !
Голову схиляю у потребі.
Пошкодуй землі моєї цвіту !
Сам же ти створив її для світу.
Хай же нас ця чаша обмине.
Якщо треба, розіпни мене !
Хай не гинуть діти й матері”.
Плаче Україна при зорі.

А довкола стоїть безгомінна тиша.
Хтось історію нам жаринкою пише.
Через вогонь той треба перейти.
А далі вже закінчиться війна
очистимось від скверни я і ти.
А сльози … їх не виплачеш до дна.

Народи, жінко, сина.
Народи, мати, доню.
Відроди, земле, сили,
і пошли, Боже, долю.
Хай дитячий сміх
землю будить.
Хай весільний спів
світ наповнить.
Бережіть себе,
добрі люди.
І любіть тих, що
з вами поруч.
Засівайте землю житами,
хай земля цвіте зелен-садом.
Хай щасливо вам й щедро буде.
Бережіть себе, добрі люди.

Відкиньмо політичні амбіції
і поставмо, як велять нам традиції,
кожен свічку перед образами
за тих, що давно вже не з нами.
Ви їх не знаєте ? Дарма.
Бог прийме ваші молитви.
Їх з нами вже давно нема.
Та є благословенні ви
і ваші діти, і родина,

3.
і непорушність чистих вод,
і незнищенний наш народ,
і наша вічна Україна.

НЕ ЛЕЛЕКАМИ ПО СВІТУ

(Дещо з життєпису Володимира Рудницького)

Юнаком виходив
з батьківської хати.
Знав би, що назавше,
впав би на коліна.
Ублагав би маму,
упросив би тата,
щоб благословили
у дорогу сина.
Все це так не просто …
А лихая доля
заглядала в вікна,
як купала мати.
Як дійшов до зросту,
буйний вітер з поля
зашептав привітно –
кликав мандрувати.
Йшов юнак шукати
власної стежини.
Але та стежина
загубилась в росах.
А за плотом квітли
й в”янули жоржини,
і ронила сльози
верба довгокоса.
Йшов шукати долі.
Оглядавсь на хату.
Знав би, що назавше,
може б і заплакав.
Краялось від болю,
бо йому б кохати,
серце юнакові.
З ним і забалакав.
– Ти чого це тужиш,
нерозумне серце ?
Чом щемким зітханням
наповняєш груди ?
– Не спіши, мій друже,
з долею до герцю,
бо вона лукава,
тяжко з нею буде.
Озирнися, хлопче,
на свої Дубляни.
Чую я, що довго
ти їх не побачиш.
Зупинився хлопець
і востаннє глянув.
– Що мені пророчиш ?

2.
І чого ти плачеш ?
Молодий і дужий,
я піду до війська.
Смерті не боюся.
Дасть Бог, не загину.
Як навчила мати,
Богу помолюся.
Де б не був, повернусь
я на Україну.
І сміялась доля
з молодого хлопця,
що так легко вийшов
з батьківського дому.
Бо не знав юнак той,
бо не знало серце
те, що було долі
наперед відомо.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 5 =